Актриса пережила пухлину мозку, алкогольну залежність, гнів Ватикану та вісім шлюбів, один із яких був укладений із психічно неврівноваженим родичем Періс Хілтон. Немає нічого дивного, що після всього цього Тейлор не злякалася кількох акул, з якими плавала на Гавайях минулого літа (щоправда, знаходячись у спеціальній клітці), повідомляють izvestia.ru. Тейлор за гороскопом — риба, й одним з її прізвиськ було «сексуальна хижачка». Від фільму до фільму вона підтверджувала свій статус фатальної жінки — у кіно та у житті. Ліз «проковтнула» своїх «сексуальних» суперниць у кіно: Мерилін Монро померла 1962 року у віці 36 років від передозування наркотиків, а Джейн Менсфілд було 34, коли вона загинула в автомобільній катастрофі.
Ліз «украла» трьох чоловіків із своїх семи — акторів Майкла Уїлдінга, Едді Фішера та Річарда Бартона (за нього вона виходила заміж двічі) — у їхніх дружин, актрис Кей Янг, Деббі Рейнолдс і Сибіл Уїльямс.
Її багатий життєвий досвід дружини, коханки, матері випліскувався на екран. Вона грала саму себе, а не робила кар’єру, як сучасні голівудські актриси, заправлені протеїновим шейком і ботоксом та виснаженi пілатесом.
Зараз Тейлор потерпає від артритних болів у спині, вона багато часу проводить в інвалідному кріслі. Але і багато плаває у басейні у своєму будинку в Бел-Ер, де вона живе з 1982 року. Там її часто відвідують четверо дітей, десятеро онуків і три правнуки. Вона любить посидіти у ресторані з найближчими друзями. Але вона все ще Елізабет Тейлор, тому її як і раніше супроводжує охоронець. А її нинішній — уже дворічний роман з багатим розведеним джентльменом, який молодший за неї на 17 років, підтверджує, що Тейлор не має наміру прощатися з коханням...
«МРІЯЛА СТАТИ БАЛЕРИНОЮ»
— Я англійка, ірландка, шотландка, француженка, італійка, німкеня та швейцарка — у мені багато чого намішано, — розповіла Елізабет Тейлор. — Мої батьки зустрілися ще школярами в Арканзас-Сіті. Батько носив мамині книжки... Пізніше мій дядько Ховард Янг, дуже відомий тоді арт-ділер у Нью-Йорку, навчив батька, і той відкрив у Лондоні свою галерею. У той час мама вже грала у лондонському театрі, і батько носив їй квіти до гримувальної. Потім вони одружилися, мама народила мене із братом, і все було прекрасно, допоки Гітлер не почав бомбардування. Прем’єр-міністр Чемберлен сказав моєму батькові, який був прийнятий елітою: «Френсіс, буде краще, якщо ти iз сім’єю повернешся до Америки». І ми стали пакувати речі...
— В Голівуді ви вирішили стати актрисою, як мама?
— Ні, я мріяла стати балериною, у Лондоні відвідувала балетну школу, в якій навчалися принцеси. Навіть удома ходила на пуантах. Але в Голівуді моє захоплення вважали дивним — всі божеволіли через Френка Синатру та джаз.
— У дев’ять років ви зіграли в першому фільмі «Лессі повертається додому»...
— До цього я знялася в маленькому та слабенькому фільмі «Кожної хвилини народжується людина». Продюсер поміряв мій зріст біля стіни, провів лінію олівцем: «Вибач, люба, але ти дуже мала». А я йому: «Нічого, виросту» (зріст Тейлор — 1м 57 см).
— Ви багато заробляли?
— Так, із моїх гонорарів оплачувалися всі наші витрати. Для мого батька це був поганий час — люди не купували картин...
— Коли ви пішли з батьківського будинку?
— При першій можливості — коли мені виповнилося 18 років. Я гадала, що закохалася, і вийшла заміж. Він був Хілтон, а я бідна маленька Попелюшка. Коли через дев’ять місяців ми розлучалися, я не назвала в суді причини розлучення. Але він був жахливою людиною. Коли напивався — ставав жорстоким. Я не роздивилася цього під час заручин, він же подорожував вісім місяців.
— Батьки раділи, що ви стали актрисою?
— Батько наполіг, щоб моя мати залишила сцену після заміжжя, і вона поклала свої несправджені надії на мене. Батько обурювався — це й стало початком кінця нашої сімейної ідилії...
«Я БУЛА ПРАВИЛЬНОЮ МАМОЮ»
— У вас не завжди складалися взаємовідносини з режисерами?
— Одного разу був конфлікт на зйомках. Я інстинктивна актриса, ніколи не вчилася акторській майстерності, техніці. Зрозуміла, що мені слід залишатися самою собою, прислухаючись до власних емоцій... Зрештою, ми з режисером перестали розмовляти — так і дознімали «Баттерфілд, 8», граючи у мовчанку. Найкумеднішим є те, що саме за нього я й отримала свій перший «Оскар».
— Де ви зберігаєте свої «Оскари»?
— У телевізійній кімнаті. Одного з них, якого отримав Майк, я подарувала своєму внукові — також Майку Тодду (у шлюбі з третім чоловіком Майклом Тоддом вона народила дочку Лізу, син якої названий на честь діда). Він вилитий дід — зачіска, манери, його енергія й талант. Так що я зобов’язана була віддати йому «Оскара», коли він виграв першу нагороду в університеті, де вивчає кінематограф.
— У іншому вашому «оскаровському» фільмі — «Хто боїться Вірджинії Вульф?» — обійшлося без війни з режисером?
— Так, але наші з Річардом Бартоном герої хотіли однe одного вбити. Я легко трансформувала себе у свою героїню. А для того, щоб нам самим не убити однe одного, ми працювали за певною системою...
— Що це за система, якщо не секрет?
— Повертаючись додому після зйомок, ми говорили про що завгодно, тільки не про те, що відбувалося на студії. Ролі вчили у машині по дорозі. А вдома знову ставали Річардом й Елізабет — батьками наших дітей. Ми забували про наших героїв — і ми вижили.
— Як склалися ваші стосунки з онуками?
— Я люблю онуків через те, що мені не потрібно їх виховувати — вичитувати їх за щось, робити зауваження. Це все справа батьків. До речі, мої діти непогано виховали своїх дітей — все-таки я була правильною мамою.
— Ви знімалися з тваринами в «Кулику», «Національному оксамиті», «Лессі», «Прогулянці на слоні»...
— Я могла підійти до оленя на поляні до сезону полювання у штаті Вашингтон, погладити його. Олень схожий на привида, у нього є шосте почуття...
— Ви так любите тварин?
— Коли мені було 13 років, я впіймала 26 бурундуків. Я написала про це й видала книжку з картинками. У дитинстві у нас із братом були кролики, черепахи, вівці, кози, кури. Це було для мене щастям...
— На одній із дитячих фотографій ви з братом Говардом продаєте лимонад по 5 центів за склянку. Навіщо вам це було потрібно?
— А що, це було прибутковим заняттям для 7-річної дівчинки. Я стояла при дорозі й подавала знаки рукою проїжджаючим машинам. Якщо вони не зупинялися, я їх жахливо лаяла.
— Пізніше ви стали першою актрисою, яка отримала мільйонний контракт — за «Клеопатру», першою в Голівуді стали займатися парфумерним бізнесом у 1967 році, й сьогодні духи «Білий діамант» вважаються найуспішнішим «зоряним» парфумом, який приніс мільярд доларів...
— Я не приділяла цьому багато часу, але мені подобалося створювати духи, підбирати упаковки до них...
— А потім ви першою у Голівуді заявили, як важливо об’єднатися у боротьбі зі СНІДом, й 1985 року створили фонд, у який були залучені десятки мільйонів доларів...
— Люди закривали двері перед моїм носом та обходили мене стороною: вони не хотіли бути замішаними ні в чому, що стосується СНІДу — у прямому й переносному сенсі. Вони просто закрили на нього очі, не розуміючи, що тим самим роблять гірше лише собі.
— Чи ціла ще знаменита діадема, яку вам подарував Майкл Тодд для того, щоб ви лягали в ній спати?
— Він подарував мені її, щоб я плавала в ній у басейні.
— У діамантах у басейні? Не боїтеся, що вони зіпсуються від води із хлоркою?
— Ну що ви, вони проживуть довше, ніж я!
