Новий фільм Стівена Спілберга — як правило, подія для прокату. Спілберг — це зірки, Спілберг — це великі бюджети, Спілберг — це повні зали. Або якщо не повні, то принаймні не пусті. І, відповідно, гроші в касі.
Із фільмом «Термінал» приблизно так усе й було. Зірки — Том Хенкс і Кетрін Зета- Джонс, бюджет достатній для того, щоб провести багатоденні зйомки в нью-йоркському аеропорту Кеннеді, а на Хенкса публіка в будь-якому разі йде охоче, хоч де б той грав.
Спілберг цього разу вирішив відійти від розмашистих міфологічних сюжетів, на яких будував свої останні картини. Нині представлена класична голівудська історія про простих людей і їхнє виживання в малоприємних обставинах.
Отже, Хенкс грає Віктора, жителя чи то Кракозії, чи то Кракотії — східноєвропейської країни з нестабільним режимом, де якраз на момент його прибуття до США розпочинається чергова революція. Унаслідок чого герой, позбавлений країни, а, отже, і законних підстав для перебування в США, поселяється в аеропорту. Після багатьох хвилювань — мораль, як завжди, у Спілберга, виразна та доступна як гамбургер: люби вітчизну, шануй рід свій і взагалі будь хорошою людиною — тоді й до Нью-Йорка потрапиш. У непримиренному конфлікті сходяться синівський обов’язок і американська бюрократія, іскри пафосу змішуються з божою росою мелодрами… Та й смішно теж має бути — хоча б в деяких моментах.
А де ж термінал, власне? Аеропорт тобто?
Де це безсонне, багатолике та багатоколірне чудище, що живе своїм незалежним від людей життям? Де ця особлива пересадочна реальність, в якій мовби одночасно присутні одразу всі часові пояси, всі міста та нації світу? Де це запаморочливе зіставлення великого та малого, індивідуального та знеособленого?
Гаразд, припустімо, нема чого сюди тягнути європейську, кафкіанську традицію, згідно з якою у світі переважають усякі надособистісні сили та символи, а людина з ними трагічно або фантасмагорично намагається уживатися. В Америці, зрештою, приватне — над усе. Людина людині — конкурент, а не Аеропорт (Процес, Замок) людині — бог.
Але тоді чому ж фільм називається «Термінал», а не «Віктор у терміналі»? Термінал — це ж та штука, яка ковтає сотнями літаки та пасажирів, ось уже нічогенький масштаб, ось уже розвернутися б!
Але показують «директора Голівуду» (звання, яке дала Хенксу преса), який феноменально швидко вчить англійську, вільно читаючи при цьому російською, і робить стрімку кар’єру в підсобних службах, за що нагородою йому — див. вище. Але фільм, знову ж, не називається «Нью- Йорк». Або — «Потрапити до Нью-Йорка». Або — «До Нью- Йорка на поземному».
Загалом, куди не кинь — всюди клин. Термінал розсипається на жменю кіосків, магазинчиків і кафе, його популяція, внутрішнє плем’я — на різних персонажів, які повторюють слова, жести та гримаски, неначе завчені з багатьох інших фільмів. Як уже зазначалося вище, в окремих випадках має бути смішно. Наприклад, там, де герой помилково заходить до жіночого туалету. Або, посковзнувшись на мокрій підлозі, приземляється на сідниці. І так далі.
Ось які дивацтва: летить машина високо — називається літак, летить низько — літак. І навіть коли стоїть на землі безвідривно, але крила при цьому має, — теж не автомобілем вважається. У такому літаку можна, напевно, навіть посидіти в кріслі пілота. Але навіть завалящу «бочку» не прокрутиш. Не кажучи вже про петлю Нестерова.
