Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Фільми поділяються на хороші й американські,

впевнений професійний кіноман Олексій ПЕРШКО
10 квітня, 2002 - 00:00


Останнім часом у столиці з’явилася достатня кількість пристойних кінотеатрів, де подивитися новинки світового та європейського кіно — не проблема. Вітчизняні прокатники намагаються бути в контексті всіх світових новин, тому київські прем’єри проходять із запізненням лише на тиждень-два. В цій утішній ситуації залишається лише нарікати, що не завжди те, що йде в кінотеатрах, відповідає нашим особистим інтересам і бажанням. Ми цілковито залежимо від прокатників. А ті, в свою чергу — від кон’юнктури. Вона ж практично виключає появу на наших екранах авторського або так званого арт-хаусного кіно, яке через свою багатошаровість і неоднозначність (а ще більше через відсутність великого бюджету, та, як наслідок, — голлівудсьих візуальних «надмірностей») не користується прихильністю прокатників, бо великих грошей на їхньому показі не заробиш. За великим рахунком, арт- хаус залишається продукцією для професіоналів і одержимих кіноманів, які змушені по крихтах збирати матеріал, що їх цікавить, і задовольняти свої естетичні потреби головним чином у Будинку кінематографістів з його Тижнями кіно різних країн. Проте в глядача, котрий цікавиться серйозним кіно, незабаром може з’явитися справжня й довгострокова альтернатива. Наша газета запроваджує нову рубрику «МОЄ КІНО», а її перший гість — Олексій Першко, людина, готова «не словом, а ділом» доводити, що займатися становленням андеграундного кіно в Україні можна й треба.

Олексій за освітою філолог. Після інституту потрапив у Об’єднання молодих кінематографістів України й брав участь в організації відомого фестивалю «Молодість», де благополучно працював до 1998 року, паралельно закінчивши аспірантуру на кафедрі кінознавства в Театральному інституті. Впродовж останніх трьох років працював у «Кінопалаці», а цього року вирішив організувати свій власний проект.

Московська компанія «Cosmopole F. D», яка внаслідок розколу перейшла з проекту «35 мм» на вільні хліби, з 4 квітня запустила свій проект — «Кіно без кордонів». Ця назва не нова. Прихильники арт-хаусного кіно, напевно, пам’ятають серію відеокасет під аналогічною назвою. Москвичі вирішили стрічки тільки субтитрувати, щотижня влаштовувати прем’єру. Саме через «Cosmopole F.D.» А. Першко планує купувати новинки авторського кіно й показувати їх в Україні. В росіян купувати таке кіно дешевше, ніж у світових дистриб’юторів. Адже крім вартості самих прав, за які треба сплачувати, є ще й такий тривалий і дорогий аспект, як доведення придбаної копії до прокатної якості. Чи то субтитрування, чи то повний акторський дубляж. Це коштує дорого, а на нашому ринку арт-хаусне кіно не настільки ємне, щоб дозволити собі купувати його безпосередньо й не зазнавати при цьому збитків. Олексію Першку залишається сподіватися на добрий художній смак наших сусідів, адже він вибиратиме для України те кіно, яке купують вони. Прем’єра київського проекту планується на середину травня. Можливо, на 15 число, щоб з гумором приурочити його до відкриття Канського фестивалю. В якому кінотеатрі «оселиться» андеграундне кіно в столиці, Олексій поки не каже, але скоріше за все в одному з центральних. Ціни будуть помірними, але безкоштовного перегляду не буде. Це принципова позиція авторів проекту. І річ тут не стільки в економічній вигоді, скільки в тому, що таким чином «відсіється» той контингент, для якого важливим є не фільм, а його перегляд «задарма». А такі люди, як правило, не обтяжують себе елементарною повагою до інших глядачів.

У рамках «МОГО КІНО» «День» поставив виконавчому директору нового українського проекту Олексію Першку низку запитань, які згодом стануть традиційними для всіх гостей рубрики.

— Де, на вашу думку, найкраще дивитися кіно?

— Коли я працював у «Кінопалаці», мене як глядача і любителя кіно, що називається, з молодих нігтів, обурювало — чому квитки коштують так дорого? Я розмовляв про це й з колегами, й з «товаришами» на вищих посадах. Вони дивувалися й казали, що інакше буде нерентабельно, а крім того, в кінотеатрі комфортабельні крісла, поп-корн можна купити і т. ін. Мені як глядачеві важлива якісна проекція. А крісла… Мене влаштує будь-яке, аби я не падав з нього під час перегляду. Головне — отримати той продукт, за яким ти прийшов у кіно, а чи є там поп-корн, мене мало хвилює. Звичайно, я вважаю за краще дивитися фільми на великих екранах, адже відео — це все-таки сурогат, хоча без нього теж не обійтися.

— А ви можете пригадати ваші найяскравіші дитячі враження від кіно?

— Перше, що спадає на думку, — це японська «Легенда про динозавра», яка на ті часи була досить технологічною. «Дике полювання короля Стаха» справило дуже сильне враження. Завдяки, напевно, антуражу. Я його дивився в колгоспному клубі десь класі у восьмому. Американський фільм «Три дні Кондора» з грандіозною грою Макса фон Зудова в ролі найманого вбивці. А взагалі, це досить складне питання. Я вже збився з рахунку, скільки фільмів подивився у своєму житті.

— Що вас приваблює в сучасному кіно, а що дратує?

— Сучасне кіно — досить широке поняття. Деякий час тому я зрозумів, що будь- який фільм, за рідкісним винятком, викликає в мене якщо не роздратування, то принаймні небажання його дивитися. Подивився нещодавно «11 друзів Оушена» й відчув страшне розчарування від цієї банальності Содерберга, який починав із «Сексу, брехні й відео». Тому я йду в те, що заведено називати арт-хаусним кіно, хоча мені цей термін рішуче не подобається. Останнім часом захоплююся японськими та корейськими роботами, ну і європейським кіно. Умовно кажучи, фільми я б поділив на хороші й американські.

— Які фільми останнього часу вам запам’яталися?

— З відкриттів недавнього часу я б виділив «Феєрверк» Такеші Кітано й взагалі його як режисера. Завдяки компанії «Cosmopole F.D.» мені вдалося познайомитися з усіма роботами японця. З них я ще виділив би «Сантіно». Взагалі, азіатське кіно подобається. Може, через дуже відмінну від нас ментальність їхнє кіно «зачіпає». Складається враження, що щось нове й цікаве переміщається навіть швидше в Азію, ніж у Європу. Хоча, звичайно, і європейська школа сильна. Подобається Франсуа Озон, з яким мені вдалося познайомитися ще багато років тому. Він відбувся не лише як чудовий режисер, а і як людина, здатна суміщати арт-хаус і комерцію. Його остання стрічка «8 жінок» за перші два тижні прокату зібрала у Франції 3,5 млн. глядачів.

— Кіно — це масова розвага чи мистецтво?

— Гарне запитання. Я переконаний, що кіно — це все- таки розвага, яка робиться виключно як масове видовище для глядача. На жаль, ці ж глядачі його часто й псують. Причому як у недорогих клубах, так і в найпрестижніших кінотеатрах України, де кожний другий їсть поп-корн або хрумтить цукеркою, й ще при цьому не вважає за потрібне вимкнути свій мобільний телефон.

Юрій ЗЕЛІНСЬКИЙ
Газета: 
Рубрика: