Освоєння космосу — справа серйозна. І пишуть про неї зазвичай серйозно, а часом і дуже серйозно (навіть якщо якісь безграмотні чи дурні речі, як-от те, що, мовляв, американці ніколи не літали на Місяць, усе це голлівудська постановка...). А тим часом більшість і космонавтів, і астронавтів усіх країн світу вирізнялася і вирізняється неабиким почуттям гумору й полюбляє дотепні розіграші, які інколи мають неабиякий резонанс. Ну а буває, що космонавти потрапляють у кумедні ситуації не зі своєї провини...
Отож — декілька нестандартних ситуацій з історії пілотованих польотів у космос, так би мовити, «космічних фрашок».
Серед усіх космічних курйозів і розіграшів одне з перших місць належить жартові Оуена Герріота. 1973 року він входив до чергового екіпажу орбітальної станції «Скайлеб». Із собою в космос Герріот прихопив диктофон, на який його дружина наговорила кілька заздалегідь продуманих і скомпонованих речень. Коли одного дня оператор Роберт Кріппен вийшов на зв’язок зі станцією, Герріот чекав біля передавача з диктофоном у руці. Між станцією і Центром керування польотами відбувся такий діалог:
— «Скайлебе», це Х’юстон, дайте відповідь.
— Привіт, Х’юстоне, — бадьорим жіночим голосом відгукнулася станція. — Це «Скайлеб».
Земля після певної паузи поцікавилася:
— А хто це говорить?
— Привіт, Бобе, — жваво відгукнулася станція. — Це Гелен, дружина Оуена.
Боб кілька секунд перетравлював відповідь, а потім ледь вичавив:
— Що ти там робиш?
— Я тут вирішила хлопцям поїсти принести. Усе свіженьке, не бійся, — заспокоїв його жіночий голос із орбіти.
Центр керування мовчав близько хвилини, а потім перервав зв’язок...
Космонавт Валерій Рюмін після тривалого польоту на станції «Салют-6» невдовзі несподівано для себе знову опинився на орбіті — бортінженер основного екіпажу перед стартом зламав ногу. Другий свій політ Рюмін почав із грандіозного розіграшу. В одному з сеансів телевізійного зв’язку Рюмін із серйозним, навіть похмурим виразом обличчя розповів: от коли ми полишали станцію, то забули вимкнути оранжерею, і в ній виросли два огірки (а до цього, слід сказати, нічого такого на орбіті виростити не вдавалося). Один із них, сказав Рюмін, ми не витримали і з’їли (біологи в Центрі керування непритомніють), а другий — ось він, перед вами (і телеглядачі всієї планети побачили той таки величенький огірок, а насправді — пластиковий муляж). Але він такий апетитний, що ми можемо не витримати, не дочекатися транспортного корабля, щоб відправити його «вниз», і з’їсти і його (вчені непритомніють знову). Кілька днів Земля жваво обговорювала новину — і аж потім з’ясувалося, що це все заздалегідь спланований дотеп...
Станція «Мир», 1990-ті роки. На ній — черговий екіпаж, двоє космонавтів. На Землі — вечір 1 квітня. На сеанс зв’язку виходить черговий оператор Центру керування польотами. Він передає завдання екіпажеві і, вирішивши підколоти й розвеселити космонавтів, закінчує так:
— І ось що. Телеметрія показує, що повітря там у вас якесь задушливе, тож відкрийте кватирку на десять хвилин і провітріть станцію.
Пауза. Екіпаж намагається зрозуміти, хто збожеволів — він чи Земля. Потім затуркані космонавти згадують: сьогодні 1 квітня — і перехоплюють естафету. На наступному сеансі зв’язку (на Землі вже ранок 2 квітня) екіпаж доповідає:
— Усе зроблено, як наказано. Кватирку відчинили, станцію провітрили.
Але в Центрі вже не тільки новий оператор, а й високоповажна урядова комісія. Земля дає відбій і нагально викликає лікарів для консультації...
Самопочуття перших космонавтів мало бути тільки відмінним. Про будь-які негаразди із здоров’ям на орбіті їм дозволяли повідомляти тільки з допомогою спеціального коду (а то ще підслухають кляті імперіалісти!). Так, головний біль назвали «ромашкою», блювоту — «грозою» тощо. «І от лечу я над Мексиканською затокою, — розповідав перший космонавт-українець Павло Попович, — а там гроза тропічна, блискавки... Ну я і передаю, забувши про всі дурнуваті коди: бачу грозу». На Землі перелякалися — космонавтові погано — і почали готувати корабель до екстреної посадки. Збагнувши, що діється, Попович закричав на весь усесвіт: «Я метеорологічну грозу бачив! Метеорологічну!»
І ще один випадок із Павлом Поповичем. У другій половині 1960-х він був одним із командирів радянських місячних екіпажів. Коли стало зрозуміло, що політ не відбудеться, — політбюро не наважилося послати пілотований корабель облетіти Місяць — Попович попросив, щоб в одному із автоматичних «Зондів», які продовжували рейси до природного супутника Землі (тільки замість космонавтів у них літали... черепахи), дозволили з’єднати перемичкою приймач і передавач. І от коли корабель летів навколо Місяця, Попович заговорив із Центру керування, вимовивши щось на кшталт: «Доповідаю: політ нормальний, наближаємося до поверхні, дозвольте посадковий режим...» Приймач усе це прийняв, а передавач — передав із навколомісячного простору на Землю. У США (а це було якраз перед висадкою американців на Місяць) це прийняли, піднялася паніка, розбудили президента, той підняв на ноги астронавтів і керівників космічної галузі: «Чому це Попович говорить із Місяця?!» Урешті-решт розібралися, але відтоді Павло Попович здобув в Америці звання «космічного хулігана».
А космонавт Георгій Гречко говорить напівжартома: мій батько — українець, мати — білоруска, а сам я — звісно, росіянин, бо родом із Ленінграда. Досі космонавт, якому минуло 80 років, любить розіграші. Так, в інтерв’ю одному виданню, що претендує на звання «лучшей газеты Украины», Гречко дуже серйозно розповів, як під час польоту на орбітальній станції зламався телескоп (це була правда). А далі пішло-поїхало: мовляв, щоб відремонтувати його і зробити всім сюрприз, Гречко ночами (!!!) таємно від Землі і без захисного скафандра (!!!) кілька разів виходив у відкритий космос. А після повернення йому докоряли: як це можна було ризикувати своїм здоров’ям, виходячи у відкритий космос без скафандра! І газета все це надрукувала як ще одне свідчення самовідданості і героїзму космонавтів...
Інший розіграш Гречка мав куди більший резонанс. Космонавт, перебуваючи в тривалому польоті на орбітальній станції «Салют-6», якось визирнув в ілюмінатор і побачив... «літаючі тарілки», які її переслідували. Ці тарілки летіли в чіткому бойовому порядку, і на них часом були помітні навіть червоні відблиски. Космонавт кинувся до свого напарника Юрія Романенка: «Дивися, летять!» А той посміхнувся і сказав, що це просто пилинки, які відділилися від обшивки станції під час корекції орбіти. Оскільки в космосі неможливо на око визначити відстань, то здавалося, що ці об’єкти десь далеченько, а насправді пилинки були поблизу ілюмінатора. Коли на станцію прибув екіпаж відвідування, Гречко показав цей фокус колегам, непомітно перед цим постукавши пальцем по ілюмінатору, щоб відділилися нові пилинки, — дивіться, он вони летять, цілих вісім, але не атакують. Проте таємниці появи «тарілок» не розкрив. І от ці космонавти повертаються на Землю (Гречко і Романенко залишаються ще на орбіті) і під страшним секретом починають розповідати своїм друзям і сім’ям про космічні чудеса... За кілька днів інформація дійшла до генерального конструктора, потім — до ЦК КПРС. І досі чимало чуток («фактів»!) про НЛО живляться цим розіграшем...
А тепер — про комічні ситуації, в які космонавти потрапляли не зі своєї волі. З 1979 року на радянських кораблях «Союз» і «Союз Т» почали відправляти космонавтів країн-сателітів СРСР: Польщі, Чехословаччини, НДР тощо. І от перед тим, як запустити болгарського космонавта, політбюро ЦК КПРС присвятило спеціальне засідання... його прізвищу. Адже хвацького болгарського льотчика звали Георгієм Какаловим... У Болгарії таких прізвищ чимало. Навіть більше: Георгій узагалі був якогось давнього князівського роду. Але проти політбюро й особисто товариша Брежнєва не підеш. І став Георгій Какалов Івановим. Та проти долі також не підеш, навіть за командою Леоніда Ілліча: політ вийшов украй невдалим, космонавти дивом, точніше завдяки своїй мужності і професіоналізму, залишилися живими.
Чимось схожа історія трапилася і з польським космонавтом. Це був досвідчений льотчик на прізвище... Хермашевський. «Не звучить» — вирішили в політвідділі космічного відомства. І навіть без узгодження з польським урядом (Какалова все ж зробили Івановим за згодою болгар) польського космонавта перейменували на Ѓермашевського.
До неблагозвучних партійне керівництво СРСР зарахувало і прізвище монгола. Коли готувався політ космонавта від Монголії, дублером Жугдердемідійна ґурраґчаа був космонавт ґанзорик. Справжнім його прізвищем було Ганхуяк. «Хуяк» по-монгольськи означає панцир...
