Саламандри як історичний термометр
Про клімат можна робити висновки за розмірами саламандр, вважають біологи з Стенфордського університету. До такого висновку вони прийшли після аналізу решток амфібій, знайдених у канадському заповіднику Йєллоустон, повідомляє Nature. Саламандри ставали більшими в теплі періоди, і в основному це стосувалося тих особин, які віддали перевагу суші над водою. Таким чином практично незмінних водних саламандр можна було використовувати як «еталон» при оцінці сучасних сухопутних. Дослідження описують кліматичні зміни за останні три тисячі років. Відоме глобальне потепління датують інтервалом між 850 і 1350 роками нашої ери, і якраз на цей період припадають найбільш наявні відмінності в розмірах морських і наземних амфібій. Механізм, що пояснює це, досить простий: саламандри можуть харчуватися комахами, кількість яких у теплі періоди дуже збільшується на суші. Навпаки, на морських (і навіть річкових) екосистемах потепління позначилося слабо. До саламандр належить близько п’ятисот видів земноводних. Усі ці тварини — холоднокровні, й тому здатні переносити навіть різкі перепади температур. Деякі види проводять у воді все життя, тоді як інші здатні вибирати середовище проживання. Зокрема, так можуть робити тигрові саламандри (Ambystoma tigrinum), які стали предметом останнього дослідження. Із висновками вчених, опублікованими в журналі BioMed Central Ecology, не всі екологи погоджуються. Так, багато хто вважає, що розміри могли визначатися збільшеною конкуренцією за їжу, якщо, наприклад, популяція зросла просто через відсутність природних ворогів.
Загибель Сонячної системи — в подробицях
Який вигляд матиме Сонячна система через декілька мільярдів років, з’ясували американські астрономи. У 82 світлових роках від Землі вони знайшли «загиблу» зірку GD 362, оточену «постпланетним диском» — тим, що залишилося від планет після космічного катаклізму, повідомляє Lenta.ru з посиланням на Space.com. Її детально вивчили за допомогою 8-метрового телескопа обсерваторії на Гавайях — і виявилося, що раніше «загибель Сонця» описували не зовсім вірно. GD 362 — білий карлик, тобто невелика холодна та щільна зірка, яка на колишніх стадіях своєї еволюції нагадувала Сонце, але після вигоряння водню та гелію стислася й скоротила випромінювання в багато разів. Білі карлики складаються звичайно з вуглецю, кисню та близьких за масою елементів, але в спектрі GD 362 астрономи несподівано виявили лінії металів — кальцію, магнію та заліза, які не могли утворитися в помітних кількостях всередині зірки. На думку вчених, усі ці елементи потрапили до зоряної атмосфери ззовні, тобто їх надлишок міститься в прилеглому диску. Згідно з більшістю гіпотез, важкий пил не здатний утримуватися довго на орбіті поблизу і повинен був бути поглинутий. Гіпотеза, висунута працівниками Лос-Анджелеського університету, Інституту Карнегі та гавайської обсерваторії Геміні, припускає, що планетам загиблої системи дісталися різні «нові ролі». Принаймні одна не зруйнувалася повністю й обертається на помітній відстані від зірки ще й досі. Що ж до інших, то після зближення і безлічі зіткнень вони перетворилися на багатий на метали пил. Планети, яка залишилася, досить, щоб «підживлювати» диск і не дозволити йому осісти цілком.
