Уже уп’ятнадцяте Національна спілка театральних діячів провидить у Ялті конкурс читців. Цьогоріч — у ювілейне 140-ліття від дня народження поетеси, пам’яті якої присвячений захід, та 100-річчя написання «Лісової пісні» — однієї із найкращих драм. Географія учасників конкурсу була досить широкою — півтора десятка професійних читців із Дніпропетровська, Запоріжжя, Києва, Львова, Сімферополя, Сєверодонецька, Сум та Харкова. Це передовсім студенти старших курсів театральних вишів й актори місцевих театрів.
Конкурс відбувався у два тури. У першому учасники виконували твори Лесі Українки, у другому — твори української класичної поезії та прози. Кожен виступ тривав не більше 12 хвилин без жодних декорацій та з мінімальний музичним супроводом, щоб не заступати основного — акторської подачі слова.
Головною метою організатори заходу вважають популяризацію української літературної мови, що у Криму дуже актуально, але конкурс став своєрідним лакмусовим папірцем, що відобразив основні тенденції та проблеми театральної освіти кожного регіону.
Деяким талановитим учасникам не вистачало впевненості, елементарного досвіду участі в таких заходах. Багатьом із майстрів свого амплуа не вдалося за короткий проміжок часу продемонструвати весь виконавський діапазон.
Проте головний віртуальний «двобій» тривав між столичними та львівськими читцями. Учасники гідно презентували рідні alma mater. Найстаріша (київська) й одна з наймолодших (львівська) вітчизняних театральних шкіл мають свої «плюси» й «мінуси». Досвід багатьох поколінь, кращі фахівці зі сценічної мови, з одного боку, та більша свобода творчості, краще знання різних європейських театральних практик — з іншого — усе це можна було помітити під час коротких сценок, представлених у Ялті. Давалося взнаки й те, що у Львові, де акторські курси не такі великі, як у столиці, викладачі просто мають більше часу для індивідуальної роботи зі студентами.
Шановане журі на чолі з легендарною актрисою Раїсою Недашківською присудило три (!) призові місця львів’янам, однак Гран-прі та спеціальну відзнаку журі вибороли кияни... Вікторія Корнійкова, удостоєна найвищої премії конкурсу, зачарувала органічною грою в амплуа «старих бабів» в уривку з «Невинної» І. Нечуя-Левицького та своїм народним голосом, яким обрамувала композицію з віршів «Хотіла б я піснею стати». Широкий виконавський діапазон киянки підкорив більшість членів журі, хоча вокальні відступи інколи змінювали смисл Лесиних віршів.
Натомість львів’янин Роман Мартин (І місце) захопив членів журі своєю фантазією. Поему Лесі Українки «Се ви питаєте за тих» він максимально «приземлив», трактуючи текст як різкий випад про назріле звичайної людини, яка щойно вийшла з душу (часом виникала думка, що герой Романа взагалі розмовляє із телевізором, болісно реагуючи на новий викид неприємних новин). Увімкнути нашу уяву Роман спонукав, читаючи також уривок з «Вія» М. Гоголя (до речі, найпопулярнішого автора на конкурсі). Перед слухачами поставали картини польоту із відьмою, гіпнотичний стан героя й солодка радість від краси дівчини, у яку перетворилася відьма...
Схожими емоціями — неймовірно точною передачею пізнання першої насолоди незайманою дівчиною — полонила суддів Наталія Мазур (ІІ премія). Учасниця вдало підібрала репертуар — на прозі Марії Матіос (епізод зґвалтування німецьким офіцером із «Майже ніколи не навпаки»). Певна заколисуюча монотонність виконання Наталії (уся дія в обраному уривку відбувається, немов у страшному сні) ідеально сполучилася із тягучістю письма Матіос. Таке перевтілення учасниці у свою героїню заступило й певні огріхи у сценічній вимові та мінімальні збиття з ритму в першому турі.
Справжнім відкриттям конкурсу став Андрій Шараскін, що посів ІІІ місце. Цей львівський режисер представив найбільш осмислене прочитання творів української класики. Одягнений у чорний репетиційний костюм, Андрій ритмічно пересувався майданчиком, іронічно акцентуючи певні думки не лише голосом, а й жестами. Цей прийом природно сполучився з прочитанням складного тексту Лесиної «Касандри» (учасник охарактеризував свій виступ як «режисерський показ»). Твір античної тематики немов було виконано давньогрецьким актором, що, як знаємо з історії, дійсно мусив щоразу відшукувати оригінальний жестикуляційний словник. А чіткий ритм та голосові переливи читця частково стилізували й античний хор. Однак повторений, із віршами Шевченка (у ІІ турі) та Маяковського (на церемонії нагородження), цей прийом виглядав зужитим і не до кінця виправданим, до того ж жестикуляційна іронія цього разу була надто зображальною та дещо «попсовою», більше нагадуючи ненайкраще читання репу.
Учасники презентували гала-концерт для численної аудиторії ялтинців та відпочивальників, побачили майстер-клас голови журі (Раїса Недашківська виконала «Лісову пісню») і, звісно ж, досхочу насолодилися теплим морським повітрям...
