Відому п’єсу Ярослава Стельмаха режисер Андрій Бакиров поставив у Донецькому музично-драматичному театрі ім. Артема у стилі фарсу (він же є автором сценографії, костюмів та музичного оформлення спектаклю). У головних ролях виступили Володимир Швець (Граф), Андрій Романій (Степан), Світлана Бойко (Оляна), Оксана Гребенюк (Ярися), Олег Пшин (Онисим), Андрій Болдарьов (Кущ) та Ігор Рибчинський (Шумицький). Подивитися версію донеччан зібралося чимало народу. Зал Театру ім. І. Франка був практично повністю заповнений. Адже сьогодні цей колектив із Донбасу входить у п’ятірку найпопулярніших театральних труп України. У Києві не всі версію Бакирова прийняли на «ура». Спочатку глядачі якось мляво реагували, дивлячись на те, що відбувається на сцені. Можливо, позначилася втома артистів, адже їм довелося грати мало не «з коліс», але ближче до фіналу й актори розігралися, й глядачі розворушилися. Практично всі репліки блискучого тексту п’єси Я. Стельмаха супроводилися реготом у залі.
Після спектаклю режисер Андрій Бакиров відповів на декілька запитань «Дня».
— Сьогодні п’єса Стельмаха — театральний шлягер. Вона йде в багатьох театрах України. Вигадати щось нове неймовірно складно. Чому ви взялися за постановку «Любові в стилі бароко»?
— Ярослав Михайлович Стельмах досить давно надіслав мені свою п’єсу. Я не можу себе називати його другом, але ми були добрими знайомими. Я винен перед драматургом, що мої руки все до п’єси не доходили. Декілька років тому Стельмах пішов із життя, та я пообіцяв, що обов’язково поставлю «Любов у стилі бароко» і цей спектакль присвячу пам’яті драматурга. Знаючи Стельмаха, я вирішив зробити спектакль надривно-веселим. Не всі критики прийняли цей дивний сценічний заміс. У постановці декорації — не головне, на перше місце вийде чудовий стельмахівський текст...
— Андрію, у вас у спектаклі є навіть елементи цирку (метання кинджалів, акробатичні трюки, а у фіналі навіть з’являється собачка, що стоїть на задніх лапах )... Костюми із джинсової тканини — аж ніяк не барочних часів. Ви свідомо вирішили створити умовність того, що відбувається на сцені?
— Акробатикою я зовсім не намагався здивувати глядачів, показавши циркову підготовленість акторів нашої трупи. Ці номери є складовою жанру фарс, що передбачає надмірні артистичні вияви і в грі, і в пластиці розкриття образів героїв спектаклю.
У мене в пам’яті Ярослав Стельмах залишився людиною веселою й трохи скептичною. Тому я вирішив не грати в графів і графинь. Мені здається, костюмований спектакль сьогоднішньому глядачеві буде малоцікавий. Сюжет п’єси банальний, добре відомий. Я вважаю, що в постановці потрібен інший «динаміт». Актори жартують, граючи по-своєму знайомий глядачам сюжет. Судячи з реакції публіки, нашу гру в «любов» вони прийняли.
