«Весь Шекспір — за один вечір?» Важко собі уявити. Проте це вдалося Театру російської драми ім. Л. Українки на прем’єрному спектаклі в постановці Віталія Малахова.
Одразу хочу заспокоїти всіх шекспірознавців, скептиків і консерваторів — ваш пієтет перед класикою й ваші смаки не будуть спаплюжені. Блискуча ідея й сама композиція, а також яскраве імпровізаційне рішення на тему шекспірівських шедеврів театру вдалися якнайкраще. Давно вже на київському кону не було таких легких, віртуозних і разом із тим зворушливих, проникливих вистав. Приємно констатувати, що режисер Віталій Малахов не втратив хлопчачого завзяття, почуття міри, гумору, найточнішого почуття театральності як стихії, й почуття прекрасного.
Як сказано в програмці, актори Олександр Бондаренко, Сергій Озіряний, Олександр Гетманський, Віктор Алдошин, Андрій Пономаренко, Олександр Птуха, Дмитро Стойков і Віктор Сарайкін — рівнозначно відповідальні за «все вигадане й розігране». Імпровізація, театральний жарт, прийом театрального капусника, що допускає легке хуліганство, — ось ключики до успіху прем’єри. Що найважливіше? Глядач прочитує режисерські підказки миттєво, а з допомогою чудових акторів дає себе легко залучити до цієї гри, до театрального балагану. Недаремно на сцені й декорація (сценографія Олексія Вакарчука) нагадує чи то сцену-корабель (є навіть власний «шекспірівський прапор»), чи то традиційні возики, в яких актори всіх часів подорожували містами й селами в пошуках заробітку й слави. Глядачеві, власне, й запропонували захоплюючу, пізнавальну, сучасну, іскрометну подорож відомими й не дуже п’єсами Великого Барда й… театральними лаштунками.
На цьому спектаклі глядачі — повноцінні його учасники. Місцями — навіть головні герої. Віртуозний Олександр Гетманський у ролі головного режисера, деміурга, автора віршів, коментатора ставить виставу, як зараз модно говорити «наживу»: тут і зараз. Глядачі згадують і читають (навіть англійською!) Шекспіра; зображають, вийшовши на сцену, гостей у будинку Монтеккі й Капулетті на балу; було навіть дві Джульєтти — глядачки й аж три годувальниці, яким також розподілили ролі зі словами. Більше того, зал для глядачів iз ентузіазмом зображає ніч у Вероні із шумом вітру, співом птахів і шепотом закоханих. Iз не меншим ентузіазмом глядачі реагують на популярні шекспірівські тексти, прочитані в стилі репу, на пародії в жанрі опери, кулінарного ТБ-шоу або гей-шоу (в шекспірівському театрі всі жіночі ролі грали виключно чоловіки) й т. ін. Взагалі, цей спектакль-імпровізація рясніє безліччю «смачних» режисерських і акторських вигадок. При цьому будь-які фантазії й хуліганства театру не переступають межі, за якою б сміливий жарт перетворювався на вульгарний шарж. Навпаки, відсилають нас до Шекспіра — блискучого комедіографа, дотепника, живої людини і, як для багатьох виявилося, дуже актуального автора. Доповнюють увесь цей парад яскравої буфонади — винахідливі костюми Катерини Корнійчук, музичне оформлення Володимира Борисова, традиційно влучна й виразна хореографія Алли Рубіної.
