Джазова тусовка — це мікросвіт, надзвичайно захований десь всередині гігантського мегаполісу. Однак джазове життя не можна назвати нудним або таким, яке прагне за рівнем динаміки до нульової позначки. Якщо в столиці існує півтора десятка «крапок», а це — музичні клуби, ресторани, «генделики», де пульсує ритм джазу, — це означає, що ця музика має попит, своїх поцiновувачів, а відтак — своїх лідерів. Існує своя ієрархія або «табель о рангах».
Відомий джазовий критик Олексій Коган стверджує, що наші музиканти впевнено володіють усіма засобами і прийомами, аби вправно грати американський джаз. Якась частина музикантів створює авторську музику — і вони стають сходинкою вище, і зовсім одиниці намагаються створити симбіоз національної автентичної музики та усталених джазових форм. Якби наш актуальний джаз знаходився у справжній шоу-бізнесовій площині, то на найвищих рейтингових місцях ми б знайшли імена гітариста Володимира Шабалтаса, саксофоніста Дмитра Олександрова, барабанщика Олександра Лебеденка, клавішника Імі Єреська, контрабасиста Валентина Корнієнка. Кожен iз них є віртуозом, блискучим імпровізатором, самодостатнім солістом. Але головним є те, що всі ці музиканти є учасниками групи «Схід-Сайд», яка в свою чергу є таким собі локомотивом актуальної української джазової сцени. До того ще й одними з довгожителів (у цьому році групі виповнилося десять років). Головною ж причиною творчої стабільності групи «Схід-Сайд» є її надзвичайна гнучкість — стильова і виконавча. Хлопці з однаковою експресією і запалом грають програми, які, за ідеєю, є несумісні, а це: традиційний джаз, фанк, ф’южн, джаз-рок, латиноамериканські мотиви, навіть модерний ейсі-джаз. До того, вони залюбки експериментують iз сучасним хіп-хопом і поп-музикою. Наприклад, спільний концерт «Схід-Сайду» та групи «Танок На Майдані Конго» був записаний наживо, пізніше з’явився на диску і був високо оцінений і джазовими гурманами і фанами хіп-хопу — тобто людьми, здавалося б, полярних музичних смаків. Начебто немає нічого неможливого для «Схід-Сайду»…
Окрім одного — більш артикульованої і помітної присутності у себе вдома, на своїй батьківщині. Бути бажаними гостями на престижних імпрезах у Німеччині, Іспанії, Польщі та Росії — це одне, але для них є ціннішим визнання рідних слухачів, критиків, медіа. З останніми — просто біда. На цілу нашу країну немає жодної телепрограми про джазову музику, хоча про попсу — хоч греблю гати…
Кілька років тому, коли харківський «Схід-Сайд» почав регулярно «наїжджати» у столицю, хтось із критиків охрестив їх «харківськими піжонами». Він мав на увазі передусім стильність, впевненість і певну рафінованість харків’ян. Згодом хлопці записали свій дебютний диск «Голос Небес» (2000 р.), який, власне, і продемонстрував їхню схильність до експериментаторства, полі стилістики. Поміж першим і другим альбомом «Brand New», який вийшов на відомому джаз-лейблі «Лемма», лежить цілих п’ять років. Безумовно, ці роки були наповнені усім, чим живуть творчі люди, — пошуками, грою, поїздками, розчаруваннями, відкриттями, перемогами. До речі: «Brand New» завершує композиція «Пісня на честь Помаранчевої революції», яку хлопці записали разом iз польським джазменом Влодеком Павліком. Цікаво, що Володимир Шабалтас вважає саме цей диск етапним: «У цьому альбомі ми змогли передати деякі з наших вражень, роздумів і відчуттів сучасного акустичного джазу. А слухачам нашим ми намагалися навіяти емоції взаєморуміння, бажання робити добро, цінувати життя. Не сприймайте це як банальність, тому що саме це і є найвищою цінністю в житті».
