«Жнива-2011. Весілля» тривав три дні і став найбільшим етнографічним святом цього літа. Найактивнішими учасниками, звісно ж, була молодь. Тішить також те, що українці свідомо запрошували на свято своїх друзів іноземців, аби автентичний український дух «вірусом передавався по всій землі». До речі, такий фестиваль проходив у Пироговому вже вдруге. Так, найменшим учасникам особливо сподобалися майстер-класи з народної творчості, де кожен пішов додому із сувеніром — власноруч зробленою лялькою-мотанкою і «громівською» традиційною іграшкою. Порадувала гостей фесту й хороша погода.
У суботу ввечері лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка влаштував для гостей етнодискотеку і сам виступив у ролі діджея. Дуже сподобалися гостям свята виступи французького гурту Red Cardell, який співав разом з українськими «Гуртоправцями», молдавського Тrigon, Усеін Бекіров Тріо (Крим) та «Візерунчастих пісень» (Київ). Весільними музиками були «Топоркестра», Szigony (Угорщина), РКS (Польща) і «Джерела».
Побачили учасники дійства в Пироговому, як у старі часи на селі проходили жнива, як правильно треба молотити зерно, виготовляти борошно жорнами й випікати хліб у печі ...
Цього року організатори фестивалю громадська організація «Творча майстерня ЕтноТолока» запросили гостей на справжнє українське весілля. Молоді люди, здебільшого студенти-етномузикологи із Сум, відтворювали всі обряди українського весілля.
За чотири місяці до фестивалю в соцмережах було оголошено кастинг молодого подружжя, яке відважилося б зіграти своє весілля за нібито не модними, але справжніми українськими обрядами. Дмитро з Білої Церкви і Дарина із Сум виявилися першим подружжям, яке відгукнулося на це запрошення і яке в неділю вінчалося у старовинній козацькій Михайлівській церкві в Пироговому. Весілля стало відображенням старовинних традицій, поширених на Лівобережній і Правобережній Україні.
— Щороку наші студенти проходять практику в сільських регіонах по всій Україні, тому відомо, що в кожному селі, навіть поряд, традиції жнив та весільних обрядів дуже різні, унікальні самі по собі, — ділиться ідеєю подружка нареченої Іра. — Надзвичайно значущим та автентично глибоким в українському весіллі є обряд прощання молодої з дружками, що по суті, є завершальним етапом усього свята. Той момент символізує те, що наречена, а тепер уже заміжня жінка прощається зі своєю молодістю, так би мовити, світським життям.
— Дарма, що молодь тепер уже не хоче святкувати таке весілля, хоч воно справжнє, наше. У моєму селі весілля гучно гуляли, навіть у роки війни. А що мали робити? Адже не у весільному застіллі основна цінність цього дійства, а в тому, що це свято любові, яке супроводжується піснями і народними гуляннями. Навпаки, тоді, в роки моєї бідної, якщо порівнювати із сьогоденням, молодості, ми особливо цінували кожен бодай найменший привід для свята», — каже Галя Кадиляк, яка все життя провела в «урбанізованому» Києві, а старістю повернулася до свого рідного села в Макарівському районі Київської області.
Організатори фесту повідомили, що цього року було встановлено рекорд з випікання весільного хліба — короваю.
— Моя дочка зараз в Іспанії і там вийшла заміж. Мені надіслала лише відео... Мені, як матері, боляче було спостерігати за дійством лише з екрана, а тут, на цьому справжньому весіллі, я пригадала собі, якої найбільшої помилки у весільному обряді припустилася дочка: замість короваю в них помпезно розрізався величезний торт, хоч насправді український коровай, прикрашений весільним вільцем, є символом родючості, продовження роду, сімейної та родової єдності, щастя, здоров’я і добробуту, — зізналася відвідувачка фестивалю Ірина Сорока, яка приїхала зі Львівщини.
Також відбувся квест — конкурс на пошук вінка нареченої та квітки молодого, що їх заховали в полі. Ті, хто їх знайшов, стали дружкою та дружком на весіллі. Крім того, на етнофестивалі працювали різні майданчики, виступи кобзарів та лірників, під запальні народні мелодії у виконанні троїстих музик можна було потанцювати. Хто стомився, міг посидіти коло вогнища або покататися на возі, а на згадку придбати іграшки й сувеніри, що їх пропонували народні умільці. А ще пройшла виставка антикварних речей сільського побуту, майстер-класи з ковальства, соломоплетіння, гончарства, вишивки, писанкарства тощо. Майже ні на мить не пустувала «Кобзарська сцена», чимало охочих відвідали «Катрусин кінозал», де демонструвалися фільми на етнотематику.
Чимало цікавого ми дізналися, побувавши на лекціях з народного художнього мистецтва, історії українського вбрання, традиційного українського співу та музикування, історії українського друкарства...
