Нині дедалі більше українців освоюють ази цього знаменитого іспанського танцю. Можна сказати, що життя в ритмі фламенко психологічно вас змінить. «Фламенко розвиває в людині прагнення свободи, самодостатність, гордість, пристрасть, а ще навчить вас інакше дивитися на життя», — стверджують ті, хто навчився танцювати цей чудовий танець. Наприклад, у Києві діє клуб, де можна багато чого дізнатися про мистецтво фламенко, а також відкрити в собі таланти, що досі дрімали. Вечори фламенко проходять кожну другу неділю в клубі «Обличчя». Їхній організатор — Ольга Шарапа, один з найкращих викладачів і виконавців фламенко в нашій столиці.
— На проведення вечірок у стилі фламенко мене наштовхнули учні, — зізнається Ольга. — Не всім дається фламенко, бо це досить важке мистецтво. Дехто йде, але ті, хто залишаються, готові розвивати свій танцювальний талант, постійно відточуючи майстерність.
Кожний із вечорів не повторює інший. Можна подивитися, як філігранно танцюють фламенко-майстри на відео, послухати живу музику в інтерпретації київських виконавців, поринути в атмосферу дискотеки, побувати на майстер-класі з мистецтва фламенко для новаків, а ще щиро «повболівати» за учасників конкурсу на найкраще виконання фламенко.
Що ж таке фламенко? Уважно вдивіться у фігури танцюристів, вслухайтеся в ритми, в цокіт підборів. Ви бачите, відчуваєте, розумієте, що танець-емоція... Танець-імпровізація... Танець-виклик... Виклик долі. Це танець-діалог, танець-суперечка, танець-суперництво між двома началами життя — чоловічим і жіночим.
Жінки, котрі танцюють фламенко, — це вода й пломінь. Наприклад, іспанки навчаються свого національного танцю не лише для того, щоб виступати на сцені. Для багатьох це засіб самовираження, саморозвитку — фламенко дуже розумний танець, тут не можна обійтися набором завчених рухів: усе має йти від душі, від серця. Тут не можна лукавити й фальшивити. Хороший педагог із фламенко передусім змушує своїх учнів полюбити себе, вважати себе гарними й пишатися цим. Адже основна поза в танці фламенко — поза цілковитого задоволення собою. Це потім починається опрацювання жестів, кроків, поворотів. Учениця має почуватися королевою й своє захоплення собою передавати публіці. Часто в багатьох танцівників-початківців виникають комплекси, невпевненість і скутість — тоді їм доводитися долати ці бар’єри. І поступово до тих, хто займається фламенко, приходить розуміння: якщо жінка гарна внутрішньо, то вона гарна й зовні, й цією красою, танцюючи, вона ділиться з людьми. Мовою танцю передавати іншим свій настрій, свої почуття, своє сприйняття життя...
Наприклад, ми побували на вечорі, присвяченому так званому халео (означає вигуки танцюристів під час виконання фламенко). Ці звуки — своєрідне підбадьорення виконавців, вони розпалюють пристрасті, привертають увагу публіки до певних моментів танцю. Теми, що порушуються в халео, близькі різним народам світу, позаяк вони «описують» повсякденне життя, бажання й почуття людей...
— Фламенко — культура, що сформувалася циганами в Іспанії в провінції Андалусія, — повідомив «Дню» гітарист Євген Седько. — Цей народ, як відомо, зі специфічним мисленням. Фламенко дає людям свободу. Це культура, створена на березі моря. Тому людина, яка занурюється у фламенко, наче потрапляє в пучину пристрастей...
За словами Ольги Шарапи, найритмічнішими з іноземців у мистецтві фламенко виявилися... японці. До речі, після Іспанії фламенко найпопулярніше саме в Країні Вранішнього Сонця. З кожним роком і в Україні зростає кількість шанувальників фламенко.
— Уперше я побачила фламенко в 14 років у іспанському фільмі «Кармен», і знаменитий танцюрист Антоніо Гадес справив величезне враження, — розповідає Ольга Шарапа. — Цей танець дуже гарний, і дуже шкода, що в Києві ще мало танцюристів, які опанували мистецтво стилю фламенко. Мені хочеться, щоб якомога більше киян дізналися про фламенко. Адже це танець свободи. Через фламенко багато людей психологічно й соціально реалізовуються. Коли фламенко проникає в людину повністю, вона розуміє, що сама також змінюється...
Фламенко — багатогранний танець, як саме життя. Тут є місце сміху й плачу. Танцюрист танцює так, наче за плече його тримає сама смерть. Відома іспанська співачка Пастора Павон у одному з інтерв’ю зізналася: «Коли я правильно співаю фламенко, в мене присмак крові в роті. У цю мить гостро відчувається присутність фатуму, долі. І є один глядач — Бог, навіть не глядач у залі. Коли ти по-справжньому танцюєш фламенко, ти мислиш. І занурюєшся в ритм, у себе, не напоказ. Цей стан називається дуенде — як би «чорний біс натхнення»...
Одного разу закохавшись у фламенко, ви залишитеся шанувальником цього танцю назавжди. До речі, навчитися танцювати фламенко можна в будь-якому віці.
Жінок, які займаються цим танцем, завжди можна виділити з натовпу: вони мають поставу балерини (фламенко тренує ті самі групи м’язів, що й заняття класичним танцем, особливо це стосується рук, плечового пояса й спини). А ще фламенко вчить завжди високо тримати голову й упевнено дивитися вперед!
ДОВIДКА «Дня»
Фламенко (ісп. flamenco) — традиційний музично-танцювальний стиль, що походить з Іспанії; це злиття музичного супроводу (токе), співу (канті) й танцю (байле). Стиль представлено декількома десятками різновидів (понад 50). Танці й пісні фламенко, як правило, супроводжуються гітарою та перкусією, іноді — кастаньєтами.
Стилі фламенко (palos) різняться ритмічним малюнком. Найпопулярніші палос — тона, солеа, фанданго та сегірійя (Ton, Sole, Fandango and Seguiriya) — належать до категорії канте хондо (cante jondo, найдавніше ядро фламенко, що бере свої джерела з найдавніших музичних систем Індії). Друга категорія — це канте фламенко (cante flamenco, включає в себе й спів, і танці, й гру на гітарі).
Фламенко значно вплинуло на велику кількість танцювальних і музичні стилів усього світу. За останні десятиліття з’явилися змішані різновиди фламенко й інших стилів: фламенко-поп, фламенко-джаз, фламенко-рок, джипсі-румба й інші.
Стилі фламенко (спів, танець, мелодія) подібні до живого організму, що потребує їх постійного розвитку, а без розвитку немає життя. Але поряд з фламенко, що розвивається, існує й «фламенкологія» (книжка під такою назвою була написана Гонсалесом Кліментом 1955 р. і дала назву цьому розділу мистецтвознавства). Вчені цього напрямку займаються вивченням походження фламенко та його «істинного» стилю, традицій тощо. Досі нарівні з прихильниками чистоти стилю фламенко є й прихильники його нових форм і звучання...
Фламенко ще називають танцем самотніх. Мабуть, це єдиний народний танець, у якому можна обійтися без партнера. Несамовита пристрасть злилася в ньому із максимальною цнотливістю: танцюрист фламенко навіть випадково не сміє торкнутися партнерки. Це буйство, ця імпровізація вимагають величезної тренованості тілесних і душевних мускулів, достеменної дисципліни. Дехто навіть вважає, що фламенко не еротичний танець, а танець-діалог, танець-суперечка, танець-суперництво між двома началами життя — чоловічим і жіночим.
