Овації після вистави чи концерту — нерідка подія в стінах Національної опери України — зрештою, музика є музикою, опера — оперою, а слов’янська емоційність — загальновідома. А ось зал, що стоячи аплодує ще до того, як прозвучали перші акорди — ознака визнання і любові, на яку заслуговують одиниці в артистичному світі. Ще не розпочавшись, цей концерт увійшов в історію вітчизняної музичної культури — концерт хору Національної опери, хору Льва Венедиктова.
Для недосвідченого слухача, який вперше потрапляє в театр, хор може здатися лише фоном, тлом, на якому відбуваються виступи солістів. Але ті, хто знає і любить оперне мистецтво, розуміють, що саме оркестр і хор створюють «фундамент» будь-якої вистави. Виразне хорове звучання — ніби той коштовний камінчик, який, потрапляючи в калейдоскоп, раптом складає барвисте розмаїття в чудовий, неповторний візерунок, створюючи відчуття, яке ні з чим не можна переплутати — відчуття справжнього мистецтва. І цю істину головний хормейстер доводить у кожній із вистав, створених ним за 48 років роботи в київському оперному театрі. Виконавський стиль «венедиктовського хору» — зразок глибокого, інтелектуально- витонченого і емоційного прочитання кожної партитури, так само як і творча особистість Маестро — приклад високої освіченості, професіоналізму, мудрої інтелігентності і яскравого артистизму. Саме цим якостям завдячує постійний успіх хору в слухачів та велика повага до Льва Миколайовича з боку артистів театру, колег- музикантів, учнів — випускників Національної музичної академії.
Подібний бенефіс — дійсно перший за 135-річну історію київського театру, хоч хор неодноразово мав сольні виступи у закордонних турне, в тому числі співав незвичну для оперного колективу програму a capella (без супроводу). Слухачі пам’ятають у виконанні хору вердієвський «Реквієм», Дев’яту симфонію Л. Бетховена, «Дзвони» С. Рахманінова. Нинішній виступ був відмічений перед усім прем’єрою — «Чотирма духовними п’єсами» Дж. Верді. Хор став першим виконавцем в Україні цього циклу — своєрідного філософського підсумку свого життя і творчості великим оперним композитором. «Чотири духовні п’єси» створюють масштабне вокально-симфонічне полотно, об’єднане темою Страстей Христових та образом Діви Марії. Стилістика твору — новаторська для часів Верді та досить складна для втілення навіть високопрофесійним колективом. Композитор поєднав традиційну для духовної музики піднесеність хорової поліфонії та виключно театральну експресивність викладення музичного матеріалу. Виконання цих творів було давньою мрією Маестро — інтерпретатора майже всіх широковідомих вердієвських опер. Керуючись органічним відчуттям стилю та музичного мислення композитора, саме він був здатен втілити філософську глибину, надзвичайну експресію та філігранність психологічних нюансів, стоячи за пультом хору і оркестру Національної опери. Сподіваюсь, що цей твір займе належне місце в репертуарі колективу і ще прозвучить для київських слухачів.
Прем’єрою можна також назвати і виконання кантати- поеми Л. Ревуцького «Хустина» — твору, хрестоматійно відомого всім, хто мав справу з українською хоровою музикою, та майже не знаного широкою публікою. «Я не думав про виконання «Хустини», доки не знайшов у бібліотеці театру партитуру з дарчим написом автора», — ділиться спогадами Л. Венедиктов, — «і вирішив, що коли Лев Миколайович (Ревуцький) подарував ці ноти, він сподівався, що коли-небудь цей твір прозвучить у театрі, якому він віддав стільки творчих сил». Ліричність та емоційну щирість кантати-поеми разом з хором і оркестром чудово втілили солісти Національної опери Марія Стеф’юк та Олександр Дяченко. Подальше продовження концерту вилилось у суцільний феєрверк з оперних уривків та акапельних творів, кожен з яких дуже тепло приймався публікою. Серед солістів, які виступали з хором, особливо хочеться відмітити молодого артиста Мар’яна Талабу, співака яскравої вокальної та артистичної обдарованості. На «біс» прозвучав знаменитий хор полонених із «Набукко».
Чарівну неповторність концерту надала присутність самого Маестро — головного хормейстера за диригентським пультом. Це повернення за диригентський пульт відбулося після 30-річної перерви, адже свого часу він постійно диригував кількома виставами з театрального репертуару, будучи, крім хормейстера, ще й асистентом головного диригента. Вишукана техніка, тонке й виразне спілкування з хором, оркестром і солістами ніби створили ауру справжнього мистецького натхнення , що охопила і артистів, і слухачів.
