«Односельці називали цього чоловіка «Ва-кузнець», оскільки він, згідно з переказами, під час роботи постійно наспівував: «Ва, ва, ва-кузнець, — говорить завідуючий відділом ікон Рівненського краєзнавчого музею Віктор Луць, котрий разом з товаришем, власником антикварного магазину Вадимом Пономаренком виявив і почав досліджувати творчу спадщину коваля. — Проведена дослідницька робота дає підстави гадати, що це був Хомчук Федір Купріянович, 1876 року народження. У Крилові ще донедавна жив його онук Василь Андрійович, але, на жаль, нам не вдалося з ним поспілкуватися — дідусь помер три роки тому і ми з відвідинами спізнилися. Інших же нащадків оригінального народного майстра доля закинула аж до Башкирії, тому судити про особистість коваля можемо лише за його виробами».
А особистістю Ва-кузнець (називатимемо його так і надалі) був, схоже, непересічною — в плані відчуття та розуміння української народної традиції. Рівненський антиквар Вадим Пономаренко переконаний, що унікальність крилівських хрестів полягає «в незбагненному поєднанні здобутків мистецтва Київської Русі та авангарду вже в нашому розумінні цього терміну». Свою думку він підкріплює порівняльним аналізом: «Досить взяти будь-яку ілюстровану книгу, присвячену творам давньоруського сакрального мистецтва, покласти поряд один з хрестів Ва-кузнеця — і сумніви щодо схожості трактування сюжету розп’яття та манери виконання відпадуть самі по собі. Особливо ця паралель та майже тисячолітній зв’язок відчуваються під час порівняння хрестів з Крилова з так званими енколпіонами, або ж мощовиками — подвійними нагрудними хрестами часів Київської Русі, в яких зберігалися часточки мощей святих. З іншого боку, виробам Ва- кузнеця притаманна стилізація, дуже схожа на ту, яку потім практикували у своїх творах Олександр Архипенко, Казимир Малевич та Ернст Нєізвєстний (варто зазначити, що двоє перших походять саме з України. — Авт. )».
Хрести, про які йдеться, при їх зовнішній подібності, сильно різняться в деталях — фактично жоден не повторюється. Так, скажімо, фігурки херувимів, що знаходяться, згідно з каноном, на перекладині обабіч рук Христа, в одному випадку зображені у вигляді кульок з крильцями, в іншому — стилізовані під бджіл, ще в іншому — під метеликів. Теж саме можна сказати і про дощечку над головою Спасителя з літерами «ІНЦІ» («Ісус Назорей Цар Іудейський»), яка у Ва-кузнеця трансформувалася то в листок з дерева, то у сувій пергаменту, а то у царську корону. Трактування німбу теж не позбавлене самобутності — він одночасно нагадує і сяйво і корону: на одному з хрестів безпомилково вгадується головний убір російських імператорів, а на деяких навіть… двоєдиний вінець єгипетських фараонів. «Щодо фігурки самого Христа, то коваль з Крилова не акцентував в цьому випадку увагу на деталях, — продовжує Вадим Пономаренко. — Для нього розп’яття — це узагальнений символ християнства в його православному розумінні».
«Безумовно, без певної традиції подібна стилізація у виконанні звичайного сільського чоловіка була б неможливою, — доповнює свого колегу Віктор Луць. — Але виявити зв’язуючи ланки, що ведуть від блиску середньовічного Києва до прокуреної волинської кузні новітнього часу поки що не вдалося. Хоча не виключено, що Ва-кузнець був знайомий з виробами давньоруських золотарів (саме таку назву з давніх-давен носила ця професія; іншомовне «ювелір» почало використовуватися порівняно недавно). Справа в тому, що село Крилів стоїть між літописними містами Дорогобуж та Корець, а ця територія, особливо в період князівських міжусобиць, була ареною запеклих сутичок та битв, після яких лишилися численні поховання-кургани. Цілком можливо, що деякі речі з них потрапляли і до рук нашого коваля».
Певну цікавість викликає також техніка виконання хрестиків, найбільш давній з яких, до речі, датований 1896 роком. Це не штамповки, відлиті з готової форми — вони за своєю структурою не суцільні і складаються з багатьох частин. Насамперед, це основа, до якої приклепана пластина, на якій, в свою чергу, розміщені окремо виготовлені фігурки Христа, херувимів, табличка «ІНЦІ», череп (так звана «голова Адама»). Матеріалом для роботи, як вважають дослідники, слугували російські срібні карбованці. Доказом же того, що маємо справу саме з виробами народного мистецтва, які виготовлялися на замовлення простих людей, а не були поставлені «на конвеєр» для подальшого гендлювання, можна вважати відсутність на хрестах особистого клейма майстра, яке були зобов’язані ставити офіційно зареєстровані золотарі Російської імперії.
На сьогодні відомі шістнадцять срібних хрестів, виготовлених Ва-кузнецем. Всі вони знаходяться у приватній колекції Вадима Пономаренка, яку він збирається передати до Рівненського краєзнавчому музею. На запитання ж, в яку суму він би оцінив своє зібрання, антиквар лише посміхається: «Щоб оцінити, необхідно з чимось порівняти. А я, скільки не шукав, подібних зразків в інших регіонах України не виявив. Хоча не виключено, що жителі Київщини, Чернігівщини чи Вінниччини користуються і дотепер культовими речами, що вийшли з рук безіменних народних майстрів і навіть не підозрюють про їхню історичну та мистецьку значимість. І якщо виявиться, що Ва-кузнець у своїй світоглядній манері був неодиноким, то це буде ще одним кроком до пізнання України та її народу через призму культури як зв’язуючого чинника різних куточків нашої держави».
