«Аби купувати кераміку, її треба любити...» А й справді, що не кажіть, а таки влучно висловилася консультант галереї «Гончарі», що на Андріївському узвозі у Києві, розповідаючи про виставку «Кераміка і гончарство України. Традиції і сучасність», яка розпочала свою експозицію 7 липня і, як планується, завершить аж на початку осені — 19 вересня.
...Глиняні гриби, вивершуючись над колінами й іноді сягаючи навіть попереку, насправді будучи одними з перших робіт Галини Сидоренко, вводять відвідувачів у світ казкових героїв. Одна з них — кішка, яка притихла тут же, на торішньому мохові із кошенятами, водночас позираючи до зали з роботами майстрів.
А споглядати дійсно є що. Скажімо, справді знакові твори народних майстрів з Опішнi Полтавської обл., де цьому народному промислові уже понад 300 років. Серед них роботи Михайла Китиша, Миколи Пошивайла. Звісно ж, не обійшлося без виставкових матеріалів Дмитра Головка, власне уцілілого «Баранця» 1923 року і двох тарелей 1940-го, взятих із сімейного музею автора. Нагадаємо, Головко чи не найбільше запам’ятався тим, що все своє життя відстоював позиції чисто гончарного способу виготовлення кераміки. Відтак його фігурні місткості у вигляді левів, козликів-оленів, а також турів-биків, вередливо виштрикуючи рогами, з’являлися саме з гончарного круга. Два інші абсолютно унікальні твори, що належать руці Олександра Ганжі — химерні підсвічники у вигляді людських облич — представили закони традиції не менш ексклюзивно. Доволі сенсаційною стала і тема скіфів, власне їхніх золотих пластин, по-оригінальному відтворених у кераміці. Не менше перехоплює дух і від робіт Віри Томашевської — панно, всі деталі якого також виготовлені з кераміки, на якій гра кольорів і світлових переходів настільки тонка, що змушує засумніватися, принаймні здалеку: чи, бува, не мальована фарбами ця «картина»?
Однак все ж таки чим відрізняються роботи авторів, зорієнтованих на сучасне, і тих, хто більше відстоює класичні віяння? «Сучасники, — коментує, виходячи з власних спостережень, одна з відвідувачок, велика шанувальниця керамічних виробів сьогочасся, — більш розкомплексовані. А відтак компроміс між свободою і творчістю їм вдається збалансовувати легше, хоча насправді й до традиції вони ставляться з великою шаною...»
— Це справді так, — додає директор «Гончарів» Тетяна Андрієнко, — тому й не дивно, що експозиція у залі, де сучасне мистецтво, розпочинається роботами «І це не іграшки», на перший погляд, паперовими пташками Олександра Міловзорова, людини, яка ще за радянських часів почала руйнувати уявлення про норми у кераміці. Так, він був першим революціонером, який практично бився із художніми радами за те, щоб кераміка мала право на існування у будь-якому вигляді...
А тим часом, коли перші його символічні птахи сиділи на землі, скажімо, швидше нагадуючи гуску, яка у задумі висиджує своє потомство, то тепер вони кардинально возвисились. Їх, уже вільних, віддали небу — підвісили на нитки: чистої тобі води планірування. Не меншої уваги заслуговує і порцеляна Бориса Данилова, власне його проект «Золотий шар». Відтак вази із надглазурним розписом, дещо перегукуючись зі східною традицією, дуже нагадують глобуси. Цікаво, про які далекі світи вони прагнуть донести інформацію?! Вкотре тішить око вибагливого до мистецтва відвідувача й порцеляна Ігоря Ковалевича (а на його рахунку 28 міжнародних нагород). Оригінальність у тому, а це більшою мірою будинки-вази, що всі творіння, ніби з паперу: як і витончених, так і, на перший погляд, недолуго порваних його шматків.
І коли з попередніми витворами все більш-менш зрозуміло однозначно, то в кожній з робіт Олени Бланк «Азія. Мініатюри для споглядання» є своє багатогранне філософське підгрунтя. Адже кожної наступної миті не можна з певністю стверджувати, що там насправді зображено...
— Будучи директором цієї галереї, — розповідає Тетяна Андрієнко, — знаю всіх заслужених і просто любителів-керамістів України. Однак для того, аби їхні роботи були представлені у «Гончарах», вони неодмінно мають у собі містити щось нове: чи в палітрі, чи в формотворенні, чи в технології...
І це, певна річ, справедливо. Адже подібні галереї-магазини й славляться тим, що можуть запропонувати надзвичайної роботи витвір, що, зрозуміло, уже є гарантією її унікальності в цілому світі. Звісно, такі оригінальні авторські речі доступні далеко не всім відвідувачам. Та й, правду кажучи, «Гончарі» орієнтуються на людей справді заможних, тих же колекціонерів та іноземців. «Ми ж просто виховуємо своїх відвідувачів, — додає на це Тетяна Павлівна, — виховуємо високим мистецтвом. Зовсім не обов’язково, аби всі вони щось та купували.»
