У Київському музеї російського мистецтва відбувся традиційний музейний вечір «Пори року. Літо», організований Київським управлінням культури та мистецтв, Національним музичним комітетом України Міжнародної музичної ради ЮНЕСКО та представництвом Росзарубіжцентру в Україні за підтримки Посольства Російської Федерації в Україні.
Художники вважають, що важче за все писати літо. І справді: не всякому живописцю вдається передати фарби та настрій цієї пори року так, щоб зображена природа не була скучно-зеленою, застиглою. У Київському музеї російського мистецтва на «вернісажі одного вечора» були представлені полотна Михайла Нестерова, Миколи Кримова, Сергія Герасимова, Петра Котова. Дивлячись на них, мимоволі розумієш, що площина картин, поставлених на мольберти, зовсім не копія реальності. Це інший її вимір.
«Пори року» народилися на перехресті музики, поезії та живопису. Звернення до природи — це всього лише прагнення зберегти світ внутрішніх почуттів, здатність мріяти, бажання влаштувати життя так, щоб воно було гідним поезії. Народному артисту України Миколі Рушковському (він читав на вечорі Єсеніна, Кірсанова, Случевського та геніального Гоголя — його «Знаете ли вы украинскую ночь?») як нікому іншому відомо, що, кинуте «на вітер» слово звучне, слово поетичне, зберігає силу, поселяється в душі і, за влучним висловом Віктора Шкловського, звільняє душу від тісноти. Ще більшою мірою думка ця справедлива щодо музики.
«Музичну біографію» літа по-своєму розповіли бандуристка Лариса Дедюх («Соловейко» на слова Т. Шевченка і обробка української обрядової пісні свята жнив), виконавці барочної музики Олександр Савченко (блокфлейта) і Костянтин Чеченя (лютня).
І голосу, і таланту, й інтелігентності, як кажуть, не позичати сопрано Надії Фесенко (акомпанемент — Олександр Москалець). Чудово, проникливо, додамо — з прекрасною дикцією вона заспівала романси М. Лисенка та С. Рахманінова, створивши при цьому абсолютно різні музичні образи.
Піаніст Роман Рєпка та скрипаль Кирило Шарапов відзначилися артистизмом, представивши на суд слухачів твори Вівальді та Чайковського. Однією з вершин концерту став виступ молодого баяніста Романа Юсипея. Віртуоз, який володіє прекрасною технікою, він може у «Присвяченні А. Пьяцоллі» українського композитора В. Зубицького ефектно приклацувати язиком, постукувати кулаком по інструменту, шукаючи гармонію в нескінченно- дробових частинах тону та складних ритмах. Але разом з тим розумієш, що талант Юсипея вищий за прийоми, до яких він вдається, і що не технічними засобами живе його мистецтво та майстерність.
Дихання словенського літа і енергію чотирнадцятого всесвітнього конгресу саксофоністів, який щойно завершився в Любляні, доніс у своїх інструментах Київський квартет саксофоністів під керівництвом Юрія Васильовича. Музиканти виступили, під завісу вечора блискуче виконавши композицію «Мелодії літа». Їхня гра була свіжою, своєрідною, цікавою, що й відзначила публіка.
«Вечори задумані як привід для роздумів, для асоціації, для фантазії, — говорить секретар правління Спілки композиторів Леся Олійник, одна з організаторів музейних вечорів. — Вони, на мій погляд, розширюють саме художнє сприйняття. Ми хотіли, щоб ті, хто до нас приходить, були і глядачами, і слухачами. Ясна річ, люди різні: хтось має дар бачення, у когось дар слухання. Але поєднати це, значить, розширити своє розуміння мистецтва, природи і людини.»
У мистецтві є закодована мудрість. І сам процес її розшифровки дає змогу отримувати іноді хоч частинку відповіді на «вічні запитання», які ставить собі людство.
