Нещодавно виповнилося 35 років експерименту, який започаткував Всесвітню мережу Інтернет. 2 вересня 1969 року студенти з Каліфорнійського університету з’єднали два комп’ютери п’ятиметровим кабелем і відправили по ньому набір даних. Вважають, що це був перший експеримент із передачі інформації за допомогою комп’ютерної мережі, з якого роки по отому з’явився сучасний інтернет.
Втім, ця дата є досить умовною. Ідея про передачу даних від одного комп’ютера до іншого тоді витала в повітрі. Серія експериментів у лабораторії Каліфорнійського університету відбувалася під керівництвом професора Лена Клейнрока, якому допомагали студенти Стівен Крокер і Вінтон Серф. Саме ці двоє молодих людей створили прообраз комп’ютерної мережі. Через кілька місяців відбулася передача інформації по мережі між Каліфорнійським і Стенфордським університетами.
Насправді історики донині не можуть вирішити, коли саме зародилася глобальна інформаційна мережа. Як першу дату зазвичай вказують 1958 рік. Саме тоді за вказівкою президента США Дуайта Ейзенхауера було створено агентство дослідницьких проектів Міністерства оборони США (ARPA) з річним бюджетом у кілька мільярдів доларів. Гроші ці виділяли на найважливіші для національної безпеки проекти. Було вирішено об’єднати кілька віддалених вузлів в одну мережу таким чином, щоб вихід з ладу одного з вузлів (наприклад, внаслідок ураження частини мережі радянськими ядерними боєзарядами) не призвів до припинення роботи всієї системи. З’явилось кілька пропозицій про майбутній устрій мережі. Стало зрозуміло, що найстабільніший варіант системи — це «павутина», вузлами якої будуть окремі комп’ютери, без централізованого вузла управління.
1962 року з’явилося дослідження Джона Ліклайдера, присвячене питанню інформаційної мережі, що охоплює всю земну кулю. За духом концепція, висунена тоді Ліклайдером, дуже близька до сучасного інтернету. Ця робота здобула високу оцінку фахівців, після чого Ліклайдера запросили до ARPA. Саме він залучив до участі у проекті Клейнрока, який висунув пакетну теорію передачі інформації, запропонувавши передавати повідомлення не цілком, а розбивши його на невеликі порції-пакети, що значно полегшувало проходження інформації по комп’ютерній мережі.
1963 року з’явився важливий для розвитку комп’ютерних технологій загалом винахід — перший універсальний стандарт ASCII. Це була схема кодування, що призначає чисельні значення-коди буквам, цифрам, знакам пунктуації та деяким іншим символам. Завдяки цьому став можливим обмін інформацією між комп’ютерами від різних виробників.
Наступним кроком стала організація реальної міжкомп’ютерної взаємодії. Першу в історії нелокальну комп’ютерну мережу створили Лоуренс Робертс і Томас Мерріл 1965 року. Дослідникам вдалося зв’язати за допомогою телефонної лінії встановлений у Массачусетсі комп’ютер з ЕОМ у Каліфорнії.
1966 року Робертс під керівництвом Ліклайдера розпочав роботу над створенням великомасштабної комп’ютерної мережі ARPANET (сьогодні її жартома називають «бабусею інтернету»). Першими вузлами ARPANET були віддалені один від одного на відстань 500 кілометрів комп’ютери Стенфордського та Каліфорнійського університетів. Випробування першої черги ARPANET тривали осінь 1969 року. Потім до мережі підключили ще два вузли — університети Санта-Барбари та Юти.
Надалі кількість підключених до ARPANET комп’ютерів збільшувалася переважно за рахунок тих університетів, роботу яких фінансувала ARPА. Але зростання мережі було недостатньо швидким. До 1971 року в ARPANET було лише дев’ятнадцять вузлів, хоча планувалося тридцять. Розвиток мережі гальмувався відсутністю єдиного програмного забезпечення. Його розробка і стала наступним завданням творців глобальної інформаційної мережі. Для цього в ARPA сформували спеціальний підрозділ під керівництвом Стівена Крокера — Мережеву робочу групу. У грудні 1970 року вона завершила роботу над першою версією Протоколу управління мережею (Network Control Protocol). Після успішного випробування в 1971-1972 рр. цього протоколу в системі ARPANET дослідники змогли розпочати розробку прикладних програм. 1972 року Рей Томплісон створив звичну сьогодні програму — електронну пошту.
Хоч як це дивно, ідею розвитку ARPANET на початку сімдесятих років не надто підтримували. Зрештою стало зрозуміло, що користувачам просто бракує інформації про ті переваги, які можна отримати, приєднавшись до ARPANET. Було вирішено публічно продемонструвати можливості ARPANET на Міжнародній конференції з комп’ютерних комунікацій у Вашингтоні. Демонстрація, в якій брали участь сотні інженерів і технічних працівників телекомунікаційної та комп’ютерної індустрії, відбулася в жовтні 1972 року.
Тепер настала черга об’єднання окремих мереж. 1972 року було організовано проект «Enthernetting». В його рамках було розроблено всі теоретичні принципи сучасної глобальної інформаційної мережі. Термін «Internet» для позначення мережі запровадив Вінтон Серф 1974 року. Запропонована ним ідея об’єднання різних мереж у глобальну інформаційну структуру — International Network, Інтернет — грунтувалася на можливості існування багатьох незалежних мереж довільної архітектури. Ядром цього об’єднання мала стати ARPANET. Першу демонстрацію Інтернету провели в липні 1977 року. Дослідникам вдалося об’єднати комп’ютерні мережі в Америці, Швеції й Канаді. За словами Вінтона Серфа, вчені спеціально примусили пакети подорожувати кружним шляхом, таким чином вони пройшли загалом 94 тисячі миль. І при цьому жоден біт інформації не було втрачено.
Останнім дослідницьким завданням стало переведення самої ARPANET на новий ТСР-протокол, що відбулося 1 січня 1983 року. Це вимагало одночасних змін на всіх комп’ютерах. Однак усе відбулося на подив гладко. Отже, якщо бути точним, інтернет як глобальна інформаційна мережа з єдиними принципами програмного забезпечення з’явився лише 1983 року. 1988 року інтернет став справжньою міжнародною мережею — до нього приєдналися Канада, Данія, Фінляндія, Франція, Норвегія та Швеція. У січні 1989 року мережа нараховувала 80 тисяч вузлів; у листопаді до неї приєдналися Австрія, Німеччина, Ізраїль, Італія, Японія, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія та Велика Британія — кількість вузлів збільшилася до 160 тисяч.
Якщо до 90-х років інтернетом користувалися здебільшого наукові установи, то його вибухове зростання та нинішня популярність почалися з 1992 року, коли фізик Тім Бернес-Лі написав програму Eniquire, прообраз майбутньої WWW (World Wide Web, Всесвітньої павутини). Він також запропонував концепцію мови HTML (мова розмітки гіпертексту), що давала можливість створювати інтернет-сторінки. У результаті це дозволило будь-якому користувачу інтернету публікувати свої текстові та графічні матеріали у привабливій для сприйняття формі, зв’язуючи їх із публікаціями інших авторів та надаючи зручну систему навігації. Поступово інтернет почав виходити за межі академічних інститутів і зрештою перетворився із засобу листування й обміну файлами на гігантське сховище інформації, уможливив вільний обмін інформацією, незважаючи на відстані й державні кордони. Так виникла Всесвітня Павутина, яка нині обплела своїми мережами практично весь комп’ютерний світ і зробила інтернет доступним і привабливим для мільйонів користувачів.
