Нещодавно в Театрі російської драми ім. Лесі Українки відбулася прем’єра: Ірина Михайлівна винесла на суд глядачів дві свої роботи у виставі «Дивна місіс Севідж», виступивши як режисер-постановник і виконавиця головної ролі. Дука має сильний характер, а за вдачею є оптимістом і трудоголіком, хоча в житті їй довелося пережити різне...
Закінчивши Київський театральний інститут ім. Карпенка-Карого, Ірина Дука стала актрисою (в її трудовій книжці всього лише один запис — Театру ім. Лесі Українки). Як актриса, вона виховувалася та росла на класичній драматургії: Горький, Булгаков, Островський, Гольдоні, Уайльд. Глядачі полюбили Дуку в ролях красуні Наталії Пушкіної в «Останніх днях» М. Булгакова, Анни у «Варварах» М. Горького, Людмили у виставі «Пізнє кохання» О. Островського. Ірина Михайлівна ніколи не обмежувалася рамками амплуа «героїні». Грала з однаковим завзяттям і характерні, негативні ролі. Можна пригадати її гротескову пані Спасич у комедії Б. Нушича «ОБЕЖ» і драматичну Елеонору Шнап у «Події» С. Набокова, нетерплячу Гвендолен у «Як важливо бути серйозним» О. Уайльда, ліричну Людмилу в «Пізньому коханні» О. Островського та інші жіночі образи, втілені на театральній сцені. Сьогодні Дука блискуче грає негативну епізодичну роль донни Консепсьон у виставі «У полоні пристрастей» («Камінний господар») Лесі Українки, а завтра стару діву в «Різдвяних мріях». Яскравими комедійними, подеколи гротесковими барвами наділила Ірина Михайлівна свою Леді Сніруел у виставі «Школа скандалу» Р. Б. Шерідана.
Характер лідера та прагнення до повнішого самовираження привели Ірину Дуку до режисури. Вона поставила вісім вистав у Російській драмі та три у театрі «Браво», а крім того, безліч етюдів і сценок зі студентами кінофакультету Національного університету театру, кіно й телебачення ім. І. Карпенка-Карого.
Людяність, духовність, інтерес до психології людей, детальне опрацювання характерів, дослідження взаємин людей — Ірина Михайлівна прагне зберегти у своїх роботах (акторських і режисерських). В одному інтерв’ю І. Дука сказала: «Коли я працюю з акторами, я їх люблю». І це справді так. На репетиціях вона намагається не бути категоричною, дає можливість виявитися акторам, адже сама є актрисою, розуміє їхні устремління.
Ірина Михайлівна безболісно перейшла на ролі матерів і бабусь, що для багатьох актрис є проблемою. Так, у виставі «Трохи ніжності» грає зворушливу закохану бабусю Мімі. Це вистава про те, що життя прекрасне у будь-якому віці. А ось роман із кіно в актриси не склався. Точніше, кінематографу не пощастило, що обійшов увагою її талант. Дука говорить: «Кіностудія для мене завжди була вокзалом, а театр — домом».
На рідній сцені нещодавно з’явилася вистава «Дивна місіс Севідж», що, як і всі роботи Ірини Дуки, про доброту, милосердя та співчуття. Старше покоління глядачів непевно пригадає виставу Театру ім. Лесі Українки, де головну роль місіс Севідж грали чудові актриси Євгенія Опалова й Ганна Ніколаєва. Це були чудові акторські роботи. Проте відтоді минуло понад тридцять років. Виросло інше покоління глядачів. І як режисер, і як актриса Ірина Дука представляє публіці свою нову версію відомої п’єси Джона Патріка. У ній відчувається дихання нашого часу, тому ця трагікомедія викликає в залі і сміх, і сльози водночас. Севідж-Дука у чомусь більш прагматична, гостріше реагує на те, що відбувається, але так само трепетна у взаєминах із людьми, болісно реагує на будь-який прояв несправедливості.
Добрі та людяні вистави Ірини Дуки — вираження її особистості: скромна жінка, з добрим, чуйним, завжди зацікавленим і щирим поглядом. Її чоловік, у минулому блискучий актор (трагі-фарсового напрямку) Російської драми Валерій Бессараб, нині через хворобу не виходить на сцену, однак активно продовжує цікавитися життям театру. Більше сорока років вони разом. Погодьтеся, що це велика рідкість для акторських сімей. Для Ірини Михайлівни чоловік є головним порадником і другом. Уже багато років Дука живе між домом і театром. Їхня сім’я скромна — у них немає ні машини, ні дачі. Натомість доброти вистачає на всіх (годують бездомних собак і птахів, нещодавно виходили і прихистили приблудного собаку з переламаною лапою, влаштували до хороших людей бездомного кота, відвезли його в село). Якось у бесіді з журналістом на питання, чи сильна вона жінка, Ірина Михайлівна відповіла: «Я постійно сама собі доводжу: все, що відбувається, — нормально, цей день потрібно просто пережити»...