Жахливий випадок! — вигукнула актриса. Але не того театру, де це сталося, а зовсім іншого. — Жахливий випадок у театрі! Я просто не знаю, як і виходити після цього на сцену!
І вона почала розповідати все тим людям, які зібралися в закулісному буфеті, акторам та актрисам, та так, що у бувалих і найдосвідченіших широко розкрилися очі. Так, так, істинна правда!
Але почнемо спочатку. А почалося все в театрі, розташованому на іншому кінці міста. Сонце сідало. На фасаді театральної будівлі запалювалися вогні, які віщували глядачам щасливу зустріч з прекрасним. Наближався час вечірньої вистави, і всі актори розбрелися по своїх гримерках. У великий жіночій гримерці готувалися до вистави кілька актрис. Одна з них, струнка видна блондинка, в міру талановита, яка однак упевнено користується статусом прими і справно отримує головні ролі у всіх прем’єрах, причепурювалася перед дзеркалом. Накладаючи на довгі вії туш імпортною дивовижною щіточкою, прима раптом побачила вію, яка впала. «Ах, нічого, — неквапно вимовила вона. — Від однієї вії, яка випала, я абсолютно не стала гіршою». Це було сказано так, для себе, майже жартома. Прима взагалі була веселої вдачі, хоч це й не заважало їй отримувати досить серйозні ролі.
Пролунав третій дзвінок, і прима велично попливла на сцену. Починалася вистава. Інші актриси, зайняті у другій дії, продовжували гримуватися. Та, яка сиділа за сусіднім гримувальним столиком, не те щоб підслуховувала слова прими. А просто слухала краєм вуха — адже так і треба, якщо хочеш жити в мирі з ближніми. І ось вона не втерпіла, і щойно двері гримерки закрилися за примою, шепнула іншій актрисі: «Чула? Ця прима вже не знає, що з собою зробити, лише б бути ще красивішою! Он, готова собі всі вії вищипати для більшої виразності очей, уявляєш! Будь я головним режисером, я б її зневажала!»
Тоді у гримерці, крім своїх, були актриси з іншого театру, які забігли в гості до колег-подруг. У них, звичайно ж, тонке сприйняття і гострі вуха, і вони не впустили жодного слова розгніваної актриси. І наступного ж дня у своєму театрі вони, приглушаючи голоси, зі збудженими придихами розповідали направо і наліво. «Чули? Ах! Просто вуха в’януть! Одна актриса з академічного театру до того забулася, що почала роздягатися просто на очах у головного режисера!» — «Господи! — стурбовано вигукнув поважний актор. — Prenez garde aux enfants! (обережніше при дітях!), — маючи на увазі студентів театрального інституту. — Дітям не треба слухати подібні речі! Їм треба якомога довше зберігати чистоту помислів! Їм же служити високому мистецтву!»
Але студенти були людьми сучасними і вже встигли засвоїти, що ховається під поняттям «чистота помислів». Через день коридорами театрального ВНЗ ходила сенсаційна версія цієї театральної історії. «Чули, чули? — шепталися студенти на лекціях, у перервах між ними і особливо на індивідуальних заняттях. — Одна актриса академічного театру роздяглася прямо в кабінеті головного режисера. Адже театр не опалюється, у приміщенні холодно. Вона змерзне, змерзне до смерті! Якщо вже не змерзла. Так, так!»
«Де, де це було?» — підхоплювали викладачі, які не соромляться студентів. «В академічному театрі!» — жваво, немов на іспиті зі сценічної мови, відповідала відмінниця з третього курсу. І зовсім уже знахабнівши (не можна не відзначити добре засвоєних уроків на уявну ситуацію), переконливо несла далі: «Це майже на моїх очах було. Просто непристойно й говорити про це. Але це істинна правда!»
— Віримо, віримо! — абсолютно забувши повчання великого Станіславського кивали головами викладачі акторської майстерності.
А в цей же час ця ж звістка, занесена до іншого театру, виглядала так: «Чули? — вертячись перед дзеркалом у пошивному цеху щебетала молода актрисулька. — В академічному-то взагалі збожеволіли! Одна актриса, ні, говорять, навіть дві роздяглися догола в кабінеті головного режисера, щоб відзначитися перед іншими. Ризикована витівка! Адже можна простудитися і померти. Та вони вже й померли!»
— Кошмар! — на службовий вхід іншого театру майже вбіг інший головний режисер. — Три актриси академічного загинули від нещасного кохання до головного режисера! Вони вищипали собі всі вії, роздяглися перед ним догола і ось... Інший головний режисер на мить завмер, побачив себе в описаній ситуації і прямо-таки зайшовся від заздрості. Його актриси не любили. — Така бридка історія! — зловтішно продовжував він. Не хочу мовчати про неї. Нехай дізнаються і в Міністерстві культури, і в засобах масової інформації!
Він вирішив зганьбити колег за аморальну поведінку. З іншого приводу, творчого, дістати його ніяк не вдавалося.
«Нехай, нехай», — підлесливо закивали головами другорядні актори, віддано дивлячись на свого головного режисера і таємно не припиняючи сподіватися отримати хоч якусь роль.
Й історія ця рознеслася по всьому місту, по Міністерству культури і дійшла нарешті до того горезвісного академічного, звідки почалася. «Чули? П’ять актрис, — розповідали вже там, — роздяглися догола перед головним режисером, щоб показати, хто з них більше схуд від кохання до нього! Потім вони побилися, повисмикувати одна одній всі вії! Це просто ганьба для театру, в якому вони служать! Та й для високого звання актриси це просто недопустимо!»
Прима, у якої випала одна- єдина вія, звичайно ж, не дізналася про свою власну історію, але як справжня актриса, яка цінує достоїнство своєї давньої професії, сказала: «Зневажаю таких актрис! Але треба сказати, що таких чимало. Про подібні речі не можна мовчати. Користуючись своїм впливом, дам інтерв’ю, в якому детально розповім про все, що відбувається в театрах, академічних і не тільки! Все зроблю зі свого боку, щоб ця історія потрапила в газети! Нехай рознесеться по країні! Подібні актриси варті того!»
І в газетах справді надрукували всю історію...
