Висловлюючи свої враження від сайта «Україна Incognita», експерти з Острога та Любліна наголошують на фаховому і водночас доступному для широкого загалу обстоюванні усього Нашого.
Петро КУЛАКОВСЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри країнознавства Національного університету «Острозька академія»:
— Історичний веб-проект «Україна Incognita» організований досить професійно. Оскільки читач може ознайомитися з найважливішими подіями минулого та сучасного життя України, рубрики цього електронного ресурсу досягають своєї мети.
Вельми привабливо виглядає рубрика «Історія та «Я», передусім завдяки дописам професійних істориків, які є справді фахівцями тієї чи іншої історичної галузі. Якщо організатори взяли курс на те, щоб «Історія та «Я» була рубрикою істориків-професіоналів, то, думаю, вона має бути представлена працями висококваліфікованих дослідників, які протягом певного періоду свого життя займалися тією чи іншою історичною проблематикою.
Завдяки статтям Івана Дзюби цікавою є рубрика «Полеміка», адже погляд авторитетної людини в українському суспільстві завжди викликає неабиякий резонанс.
Досить вдала рубрика «TOP-книг», адже у ній виокремлені такі позиції, які вносять певну новизну в галузі не тільки історії, а й культурології та філософії.
Проект «Україна Incognita» — один зі способів розбудови української історичної пам’яті, розширення кількості осіб, які будуть глибше, об’єктивніше, грунтовніше знати українську та всесвітню історію. Вважаю, що цю справу обов’язково варто продовжувати, підсилювати новими рубриками, щоб наша історія виглядала різноманітнішою, багатогранною, а щонайголовніше — доступною у своїй об’єктивності для широкого кола громадськості.
Віталій ЯРЕМЧУК, доктор історичних наук, доцент, професор кафедри історії ім. М. Ковальського Національного університету «Острозька академія»:
— До появи сайта «Україна Incognita» ставлюся позитивно. У вкрай насиченому сьогодні інтернет-просторі бракує проектів, які б порушували питання української історії в різних її вимірах та іпостасях — політичному, культурному, регіональному, локальному, навіть «сімейному» — так, як це робить газета «День» та її історична рубрика вже впродовж багатьох років: цікаво, але переважно без «попси», професійно, але без академічного снобізму. Відомо, що історичні знання об’єктивно виконують у суспільстві декілька важливих функцій — дають приклади для наслідування, допомагають вирішити проблеми сучасності, неабияк впливають на формування відчуття тотожності (національної, культурної, релігійної, соціальної тощо), сприяють утвердженню і руйнуванню політичних лояльностей (що може бути використано як із конструктивною, так і деструктивною метою, зокрема і для виправдання недемократичних та клептократичних режимів). Тому автори сайта, які пишуть на історичну тематику, мають усвідомлювати рівень своєї відповідальності перед читачами, а це в тому числі й молодь, світобачення якої, зокрема й історичне, ще значною мірою не сформувалося, і яке нерідко стає об’єктом маніпуляцій у «війнах пам’ятей».
Тому хотілося б, щоб у матеріалах сайта й надалі лунала українська історична позиція (оскільки, на моє переконання, не буває «безпартійної» історії, а під машкарою горластої «об’єктивності» зазвичай без особливих зусиль можна побачити певну ідеологічну спрямованість). Однак історія з української дзвіниці має бути ретельно аргументованою, насамперед за допомогою історичних фактів, а автори не повинні прислужуватися історичному лікнепу українського суспільства непрофесійним способом, наприклад, безпідставно удревнюючи українську політичну традицію чи глорифікуючи знакових діячів української історії. Так ми даємо привід не тільки легко спростовувати наші рідні, «питомо українські» історичні міфи, але й заперечувати загалом нашу історичну самобутність, кепкувати не тільки з «Велесової книги», але й ставити під сумнів і трагедію Голодомору 1932 — 1933 років чи жертовність воїнів УПА. Бажаю сайту «Україна Incognita» зберігати високий рівень і далі залишатися одним із найцікавіших і впливових науково-популярних інтернет-проектів про українську історію.
Андрій РИБАК, кандидат політичних наук, доцент, декан факультету політико-інформаційного менеджменту Національного університету «Острозька академія»:
— Україна залишається incognita не лише для представників інших держав, але й для самих українців. Читаючи матеріали сайта, усвідомлюєш: як мало ми знаємо про нашу націю і як сьогодні спотворено виставляються офіційні акценти. Україна — це держава, половину історії якої вкрали, а іншу половину — спотворили. І мало хто береться виправляти ситуацію. Приємно, що журналістика «Дня» стоїть осторонь від низькопробної, комерційно-вульгарної писанини, яка заполонила значну частину друкованого інформаційного простору держави. Фахова пропаганда усього Нашого (історії, культури, інтелектуальних здобутків) на високому і водночас доступному для широкого загалу рівні є ознакою справжнього професіоналізму. Мені здається, що для сайта поняття «кон’юнктурних» тем — нехарактерне. В Україні останнім часом з’явилось чимало «незручних» для обговорення проблем, які оминають наукові та журналістські кола. Тішить те, що редакція сайта не належить до тих, що «мовчать та благоденствують».
Олеся ІСАЮК, науковий співробітник Центру досліджень визвольного руху, аспірант Львівського національного університету імені Івана Франка, аспірант Maria Curie-Sklodowska University (Люблін, Польща):
— Форма популяризації історичного знання через інтернет-ресурси, очевидно, на часі та має велике майбутнє. Фактично, формат веб-проекту — це зручна можливість висловити те, що намагається сказати академічна наука, в доступній формі. Я визначила для себе, що «Україна Incognita» покликана не тільки викладати тексти відомих діячів, але й створювати певний фаховий рівень сприйняття історії. Тому що історія будь-якої країни — це палиця з двома кінцями. Виклад історії має риси неоднозначності, і це, зрештою, не так погано. Бо, з одного боку, науково-популярні матеріали часто позбавлені фаховості, а наукові дослідження позбавлені життєвості та відомі, як правило, тільки вузькому колу науковців.
