«Концерт Вівальді для фортепіано з оркестром», «Тріо Моцарта», «Концерт при свічках», «Гайдн. Прощальна симфонія» — в білій тиші виставкового залу грають намальовані музиканти, кожна лінія виводить свою мелодію, а колірна гамма складається в акорди.
Автор картин, які «співають», — Галина Григор’єва — народилася в Києві (1933 року), закінчила Київський художній інститут, а її першим і головним учителем був батько, відомий живописець Сергій Григор’єв. Її творчому стилю властиве тихе сяяння свободи та любові до предмету зображення. У 1960-і роки, в період потужного сплеску музичного, художнього, літературного життя Києва створила серію акварелей, присвячених музиці. «Коли син Іван знайшов у майстерні мої акварелі 1960-х і привіз мені, вони мене вразили — молодим драйвом! І я вирішила написати на них відгук у техніці левкасу», — розповіла художниця.
Ще одна тема виставки — квіти і трави, дерева й озера — зупинені миті втраченого для жителів мегаполісів світу земної природи на картинах «Дніпровська затока» і «Яблунева гілка», «Кульбаби» і «Сад». Ось на місточках над водою дві дівчинки, одна заглядає в банку, де плаває золота рибка, а інша,— граціозно нахилившись, спостерігає за рибками в річці («Золота рибка»). Веселка філософських сенсів відкривається в полотнах «Натюрморт з гобеленом Матісса», «Згадуючи помпейські фрески», «Ті, хто бігає і стрибає».
«ЯБЛУНЕВА ГІЛКА»
Назва виставки відображає визначальний мотив творчості художниці: «просто, мудро жити», шукати натхнення в природі та музиці, бути всевидющим і вимогливим до себе. Кожна її нова виставка — нова висота, яка дозволяє глядачеві наблизитися, доторкнутися, прислухатися до краси світу.
— На цій виставці всі теми здаються настільки життєдайними, теплими, рідними, жаданими, що неможливо не відчути чогось давно очікуваного, необхідного нам, — підкреслив художник і арт-критик Дмитро КОРСУНЬ. — Це прекрасна школа фрески — Софія Київська, це Канів з його водами і затоками — місце, розкішне для душі. У Каневі пройшло дитинство художниці, і корінне відчуття української мови, українського простору, українського дитинства присутнє у кожному полотні. Вони по-справжньому високохудожні і зроблені дуже чесно: коли художник знищує декілька варіантів, перед тим, як прийти до остаточного — найкращого, домагаючись класичного звучання роботи. Така дисципліна, прищеплена старою школою, сьогодні дуже рідкісна якість для нашого художнього світу. І ще виставка — немов початок і кінець часів: можна знайти і 30-ті роки, і 50-ті, і 60-ті, і наш час, тут «змикаються, як води, часи» (Арсеній Тарковський).
— У роботах Галини Григор’євої мені подобається м’якість, яка йде від глибокої довіри художниці до себе. Немає агресії і насильства — ні над картиною, ні над собою, ні над глядачем, — сказав художник Темо СВІРЕЛІ. — З цього виникає споглядальний момент дотику зі світом, внутрішня гармонія та природна інтелігентність її картин.
— Настав певний момент у часі, коли я з мамою став не те що на рівних, але вона консультується зі мною в процесі роботи, — зізнався художник Іван ГРИГОР’ЄВ, син Галини Григор’євої. — А у неї процес відбувається на такому рівні, що як би не розвивався задум, все сходиться в цілісність і завершеність. Мама надзвичайно дивує своєю силою малювання! Її роботи дуже сучасні, в них є те, чого сьогодні не вистачає: не «самовиразився», не «я так бачу», а є істина, яка проливається на людину, і якщо ти здатний бути посередником, то можеш транслювати вселенську правду, розкрити її для глядача. Музична серія живописних робіт — репліка на минулий час — по-моєму, винятково вдалася. Той етап пройшов, і, як говорять східні мудреці, «тоді я був таким». Але інколи можливе повернення: побачити по-новому свою ж власну якість — непросте завдання, і у мами це вийшло як одкровення.
— Коли дивишся на картини Галини Григор’євої, складається враження, відоме як дежавю, — зауважив мистецтвознавець Олег СИДОР-ГІБЕЛІНДА. — Це відбувається через присутність певного архетипу абсолютної гармонії, відчуття втраченого раю, коли люди розчинялися в довколишній природі, а прекрасні жінки лежали на березі ріки. Відкриттям для мене стали музичні сюжети часів шістдесятництва, де в симфонії Моцарта, Вівальді, Гайдна сміливо вплетені сучасні ритми. Художниця живе в двох рівноцінно порівнювальних царинах буття: самоспоглядання на березі ріки та замилування дарами мистецтва, слухання музики в цивілізованому контексті. І між цими царинами немає протиріччя, вони взаємозалежні, тому що вся природа пронизана музикою. Творчість Григор’євої — це абсолютна впевненість пензля, спокійна зрозумілість, кристальність і прозорість.
