Можливо, не всі читачі «Дня» знають, що у фільмі «Спрага», знятому на Одеській студії, Тихонов уперше зіграв роль розвідника Олега Безбородька (і, можна сказати, прообраз його легендарного Штірліца-Ісаєва народився у Південній Пальмірі). В’ячеслава Васильовича називали артистом, який переміг фактуру: син машиніста із зовнішністю аристократа став найпереконливішим трактористом радянського кіно, але все ж таки головна перемога Тихонова — це образ Штірліца, який полюбили глядачі кількох поколінь.
Нагадаємо, у велике кіно В’ячеслав Васильович прийшов ще студентом, зігравши у стрічці Сергія Герасимова «Молода гвардія» роль молодогвардійця Володі Осьмухіна. 1950 року Тихонов із відзнакою закінчив ВДІК і поступив на роботу до театра-студії кіноактора. На його сцені він зіграв Ведмедя в постановці Ераста Гаріна «Звичайне диво» за п’єсою Шварця. Тихонов знімався в кіно, але мало: 1950 року в гостросюжетному фільмі «У мирні дні» (режисер Володимир Браун) виконав роль матроса Володі Гріневського; 1951 року знявся в епізодичній ролі у фільмі «Тарас Шевченко», 1956-го — у ролі лікаря Леоніда Голубєва у фільмі «Серце б’ється знов», 1958 року — у фільмі «Н.П.— Надзвичайний випадок» знову зіграв матроса.
Переломною у долі актора стала роль сільського парубка — тракториста Матвія Морозова у фільмі Станіслава Ростоцького «Справа була у Пенькові». Тихонов зізнавався, що коли б не ця робота, він пішов би з кіно, тому що режисери його «не бачили». І завжди говорив, що своєю кращою роботою в кіно вважає роль Матвія у стрічці «Справа була у Пенькові». Але Матвієм (на честь його кіноперсонажа) Тихонова називали недовго. Незабаром для мільйонів кіноглядачів колишнього СРСР він стане «князем Болконським». Хоча спочатку режисер «Війни і миру» Сергій Бондарчук бачив у ролі Болконського Інокентія Смоктуновського. Коли той відмовився, роль запропонували Олегу Стриженову, але і він виявився зайнятим. І тоді міністр культури Фурцева, яка добре ставилася до Тихонова, запропонувала його кандидатуру Бондарчуку. Зйомки тривали чотири роки, і, за словами В’ячеслава Васильовича, буквально фізично спустошили його: «Толстой заставляв мене деколи робити таке, що для мене не характерно. Коли я грав Болконського, то часто сам ставив собі запитання: а чи міг би я так само, як він, щодня писати з війни листи батькові? Ні, напевно. Я все ж таки виховувався у робочій атмосфері. Нас не стільки школа виховувала, скільки вулиця. У мене і наколка на руці є. Добре ще вистачило розуму наколоти лише своє ім’я «Слава». Усі прикрашали себе іменами свого першого кохання, а в мене тоді дівчини не було. А потім ніяк не міг цей напис витравити. Довелося двох князів із наколкою грати»...
— На Одеській кіностудії Тихонов уперше «засвітився» 1959-го, — розповів «КП» директор Музею одеського відділення Союзу кінематографів України Вадим Костроменко. — Його запросив на головну роль молодий режисер Євгеній Ташков (згодом постановник прославленого телесеріалу «Ад’ютант його величності»). Cтрічка стала відомою і навіть була удостоєна на Всесоюзному кінофестивалі в Мінську третього призу, спеціальний приз отримав і оператор, майбутній режисер Петро Тодоровський. Пісня з цього фільму «Ми з тобою — два береги» стала першим шлягером, створеним на вірші Григорія Поженяна. Черги до кінотеатрів, де йшла «Спрага», були просто величезними! На кіностудію дзвонили, завалювали нас листами з багаточисельними відгуками, подяками, заявками на колективні перегляди та творчі зустрічі з авторами фільму.
У основі сюжету «Спрага» лягла розповідь про те, як гітлерівці окуповували с. Біляєвку в Одеській області (там розташовувалася водогінна станція, що забезпечує місто та його околиці). Моряки-розвідники спробували захопити станцію, але безуспішно, і тоді рятувати ситуацію відправили розвідницю Машу. Минула четверта доба, а від неї — жодної звістки. Мета виявилася досягнутою лише тоді, коли до тилу ворога направили розвідника Олега Безбородька (його і зіграв В’ячеслав Тихонов). Тоді молодий актор і не підозрював, що німецька військова форма, яка виглядала на ньому бездоганно, зіграє доленосну роль: через багато років режисер Тетяна Ліознова на роль радянського розвідника запросить саме його. Так би мовити — це був дебют Штірліца, як стверджував автор сценарію «Спрага» Григорій Поженян. Це стала перша картина, де В’ячеслав Васильович зіграв роль фашистського офіцера.
У 1960-х роках Тихонов став багато зніматися: «Мічман Панін» (мічман Панін, режисер М. Швейцер), «Два життя» (князь Сергій Нащокін, режисер Л. Луков), «На семи вітрах» (Суздальов, режисер С.Ростоцький), «Оптимістична трагедія» (Олексій, режисер С. Самсонов), «Війна і мир» (князь Андрій Болконський, режисер С. Бондарчука). Епопея «Війна і мир» знімалася чотири роки. Цей фільм отримав багато винагород, у тому числі — премію «Оскар» (1968). Людмила Савельєва, яка зіграла Наташу Ростову, і В’ячеслав Тихонов, який виконав роль Андрія Болконського, згідно з опитуванням журналу «Радянський екран», були визнані найкращими акторами 1967 року.
1968-го року Станіслав Ростоцький запросив Тихонова на роль вчителя історії Іллі Мельникова у фільмі «Доживемо до понеділка». У ньому були показані три дні з життя найзвичайнісінької школи. Щира, задушевна режисерська інтонація підкорювала, а фраза з цього фільму: «Щастя — це коли тебе розуміють!» — стала крилатою. За цю роль актора було нагороджено Державною премією СРСР.
1973 року В’ячеслав Тихонов почав зніматися в режисера Тетяни Ліознової у багатосерійному художньому телефільмі «Сімнадцять миттєвостей весни». До основи сценарію стрічки було покладено однойменний роман Юліана Семенова. В’ячеслав Тихонов зіграв радянського розвідника майора Ісаєва, який працював у нацистській Німеччині під прізвищем Штірліц. Цікаво, що на цю роль, як і у випадку з роллю Андрія Болконського, пробувався Інокентій Смоктуновський. Проте свій вибір Ліознова зупинила на В’ячеславі Тихонові.
Як зізнавався актор, над роллю Штірліца він працював у... московському аеропорту «Внуково». Говорив, що в нічному залі очікування йому краще думається. Можливо, в одну з таких ночей у В’ячеслава Васильовича і народилася пропозиція вставити у фільм епізод зустрічі Штірліца з дружиною, якого в сценарії спочатку не було, інформує eggs.net.ua.
Слава, що обрушилася на Тихонова після виходу фільму, була справді всенародною. Тодішньому генсекові ЦК КПРС Леоніду Брежнєву так сподобалися «Миттєвості...», що він віддав розпорядження розшукати розвідника Ісаєва і нагородити його званням Героя Радянського Союзу. Коли генсекові пояснили, що Ісаєв — це всього лише роль, яку виконав артист Тихонов, тоді В’ячеслава Васильовича було нагороджено званням Народний артист СРСР.
Після цієї зіркової роботи Тихонов знявся у фільмах «Фронт без флангів», «Повість про людське серце», «...Та інші офіційні особи», «Фронт за лінією фронту», «Відпустка за свій рахунок», «Фронт у тилу ворога» «Любов із привілеями», «Привиди зеленої кімнати», «Незрівнянна», «Провінційний бенефіс», «Бульварний роман», «Вони билися за Батьківщину» та інші. Роль письменника Івана Івановича, зіграна Тихоновим у фільмі «Білий Бім Чорне вухо», принесла акторові нову хвилю популярності. У 1990-х роках Тихонов виконав ролі архієрея Тихона у фільмі Ігоря Таланкіна «Біси», знятого за однойменним романом Федора Достоєвського, а також Всеволода Костянтиновича у фільмі Нікіти Міхалкова «Стомлені сонцем». Останніми картинами майстра стали фільми: «Очима вовка» (режисер Микола Вороновський) та «Андерсен. Життя без кохання» (режисер Ельдар Рязанов).
В’ячеслав Тихонов помер на 82-му році життя. Останнім часом він багато хворів і майже не залишав свого заміського будинку. Причиною його смерті став інфаркт — повідомляє Інтерфакс. Актор буде похований на Новодівичому кладовищі в Москві.
