Вже вдев’яте відомий акордеоніст зустрічає свій день народження концертом. У цей вечір солісту виповнилося 40 років… У це важко повірити — занадто Завадський молодий, активний і безпосередній, а енергії вистачає на таку кількість концертів, яка не кожному виконавцю під силу: за святковим вечором негайно відбудеться ще три.
Заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів акордеоністів і перший український акордеоніст, який потрапив до Книги рекордів Гіннесса, Ігор Завадський народився у місті Інта на півночі Росії. Музичну школу закінчив у Запоріжжі, куди 1978 року переїхав разом із батьками. На відмінно закінчив Запорізьке державне музичне училище, у 1991 році — Київську державну консерваторію іменi П.І. Чайковського, деякий час потому — виконавську аспірантуру. Завадський викладав у Київському національному університеті культури і мистецтв, а нині — соліст Полтавської обласної філармонії, успішно виступає в багатьох країнах світу. Музикант мріє відкрити власну школу акордеона, започаткувати Фестиваль акордеона в Україні.
Навколо персони Завадського завжди вистачало полеміки. Професійні музиканти ставляться до його творчості прохолодно, проте публіка віддано обожнює. Програма нинішнього концерту, що тривав більше 3,5 години, складався з хітів: від Токкати та фуги Баха ре мінор до «Бразіліани» Е. Морріконе. Безумовно, секрет сценічного успіху Ігоря не у бездоганній якості і вишуканому смаку, і не у надприродній віртуозності. Анітрохи не менше (а мабуть, і більше) значить його артистична чарівливість, видовищність, різноманітність програми. У концерті брали участь симфонічний оркестр, хор, різні ансамблі. Спроби по-режисерськи «пожвавити» дію варіювалися від спецефектів, які супроводжували «Зиму» і «Грозу» Вівальді (штучний сніг, грім, шум дощу), до драматичної сценки з елементами акробатичних етюдів у виконанні студентів Коледжу естрадно-циркового мистецтва, яка ілюструвала зворушливу мелодію з кінофільму «Мій лагідний і ніжний звір». Була і танцювальна група, і дим, і електричні зірки, серед яких сяяло ім’я винуватця торжества. Сцена життєстверджуюче блимала всіма кольорами райдуги. Повний зал (незважаючи на погоду!), море кольорів після кожного номера, щедрі овації — ось свідчення того, на які дива здатний грамотний PR.
Як зізнається сам музикант, у його роботі іноді доводиться використовувати певні стереотипи для залучення уваги глядачів до істинних цінностей, закладених у класичній музиці. Хочеться вірити, що за допомогою буденних засобів — гучного імені, помітних афіш — артисту вдається залучати людей до високого мистецтва. Ігор Завадський виконує роль сполучної ланки між різношерстою публікою і музикою різних епох і напрямів.
Багато було бажаючих поздоровити ювіляра (забавний штрих: у ході цих поздоровлень дещо несподівано з’ясувалося, що Ігор Завадський — почесний старшина залізничних військ). У другому відділенні іменинник, ненадовго замінивши ведучу концерту Світлану Леонтьеву, невимушено взяв на себе конферанс; у цей час виступали його колеги з різних країн. Оголошуючи, Завадський вельми тепло говорив про кожного артиста. Кокетливо похвалюючи публіку та жартуючи, іменинник зімпровізував не одну гумористичну репризу, цілком гідну популярних телепередач… Завадський не забув згадати зали, де виступав, навчальнi заклади, де навчався, людей, з якими співпрацював, продемонструвавши рису, рідкісну в наш час, — вдячність. Робота на чужу славу (а саме це і робить Завадський, надаючи колегам можливість виступати разом iз ним на одному з центральних концертних майданчиків країни і засипаючи їх компліментами) — ознака благородства та душевної щедрості. Багато хто з «гостей»-артистів дійсно прикрасив собою цей святковий концерт. Молодші з них — учні Київської середньої спеціальної музичної школи ім. Лисенка Дмитро Мазур (кнопковий акордеон) і Олександр Мархальовський (вокал) — привели глядачів в захоплення своїм талантом, чарівливістю і музичною зрілістю. Прекрасне враження залишив і акордеоніст iз Італії Ренцо Руджері. Він виконав власний твір у джазовому стилі, вирізнився вишуканим смаком, продемонструвавши темперамент і оркестровий об’єм звуку. Колезі з Білорусі Ігорю Квашевичу іменинник подарував новий інструмент. Завадський виконав і власний твір — тарантелу-фантазію «Даніельф», продемонструвавши свої композиторські навички...
Ігор Завадський — професійний музикант із вищою освітою. Однак для академічного виконавця програма його концерту незвично неоднорідна: популярна музика в поєднанні з естрадними обробками класичних творів і народних пісень. Такий вибір репертуару, як і напрям творчої діяльності артиста, визначається бажанням подобатися. Подобатися всім, як відомо, важко, але Завадському це, схоже, вдається. Його контакт iз публікою приголомшує: йому може позаздрити будь-який академічний музикант. Для Ігоря не існує заборон; він не боїться імпровізувати. Будь-який твір — це поле для експериментів. Тому деякі твори Завадський повторює від концерту до концерту в пошуку нових виконавських фарб.
На сьогоднішній день у Ігоря Завадського — п’ять аудіоальбомів. Більш пізні містять як нові твори, так і нові обробки опусів, які складають основу репертуару акордеоніста. Так, у «Ангельських трелях» уперше записаний кнопковий акордеон соло в супроводі камерного оркестру і дует з клавесином.
Завадський — непересічна та життєлюбна особистість, яка самореалізувалась. Його чарівливості та завзяттю важко протистояти. Так, класика для нас — щось святе, і це справедливо. Вона спонукає нас до кращого. Але якась частина публіки (і ця частина значно переважає над професійно підготовленою аудиторією) не здатна сприймати шедеври минулих століть в їх первозданному вигляді. Так що популяризаторська роль Завадського, який адаптує класичну музику для сприйняття широкою публікою, вельми значна. Свою діяльність музикант не вважає роботою, бо отримує задоволення від сцени й енергетики заповненого публікою залу. Серйозний плюс артиста — позитив, який він несе, доброзичлива атмосфера: цього багатьом бракує в повсякденному житті.
