Сьогодні народний артист України представить киянам свій четвертий аудіоальбом, в якому звучить «гроно п’ятірне нездоланих співців» — вірші поетів шістдесятників: Василя Симоненка, Леоніда Кисельова, Миколи Вінграновського, Івана Драча та Бориса Олійника. Биструшкін також є автором ідеї, режисером і виконавцем. Нагадаємо, у творчому доробку Олександра Павловича вже є потрясаючі записи поезій Шевченка, Франка й Тичини, а також «Листи до сина « Стуса (ці аудіодиски він безкоштовно передає у школи та клуби). Як зізнається Биструшкін: «Комерцією я не збираюся займатися. Моя мета — привернути увагу молоді до високих зразків нашої національної культури. Представити класиків не у бронзі, а як людей творчих, яким випала особлива місія — через слово звертатися до сердець і душ людей, закликаючи бути патріотами своєї нації й країни». Треба зазначити, що читати вірші — велике мистецтво, яким прекрасно володіє Олександр Павлович. Його оксамитовий голос не сплутаєш ні з чиїм іншим. «Нині, в наш метушливий час, висока поезія дуже потрібна людям», — вважає автор диска.
У музичному оформленні аудіоальбому використано музику видатних композиторів нашої сучасності: Валентина Сильвестрова, Володимира Івасюка, Віталія Губаренка та Володимира Губи (звукорежисер Олег Ступка), а в художньому оформленні використано роботи художника-шістдесятника Георгія Якутовича.
— Передмову до диска «І Україна їх почула» написав Сергій Гальченко, який дуже точно підмітив, що «про кожного з поетів (за винятком Л. Кисельова) вже написані солідні наукові праці. Про їхню творчість не можна говорити кількома рядками, бо кожний твір, а особливо поетичний шедевр, вимагає посутньої розмови. Але звучання поезії має переваги над будь-яким, навіть архінауковим, тлумаченням»...
«Я сам робив вибірку, що включити у диск, — розказав «Дню» О. БИСТРУШКІН. — Так, у поезію Василя Симоненка я закохався ще у студентські роки. На першому курсі, навчаючись у Київському інституті театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого, записав для телебачення Симоненків вірш. Дуже гордився цим, та не довго святкував, бо тодішні цензори наказали запис стерти і взагалі видали циркуляр-табу на творчість майстра, і довгі 15 років (!) його твори на Українському телебаченні було заборонено виконувати... Про кожного з авторів збірки можна багато говорити. Пригадую, як із великими труднощами зумів придбати «Сто поезій» Вінграновського й як був вражений цими потрясаючими віршами. А Льоня Кисельов, який прожив усього 22 роки (!), але встиг залишити нам свої послання!.. Цей київський хлопець починав писати російською. За два роки до смерті Леонід перейшов у віршах із російської на українську мову, пояснивши це тим, що «всё на свете — только песня на украинском языке»... Я скидаю капелюха перед філософською поезією Івана Драча і перед поетом, якого вважаю сучасним пророком, Борисом Олійником. Знаєте, коли я показав Борису Іллічу список його віршів, які дібрав до запису, і зізнався, що досі не маю його автографа, то поет подарував мені свою збірку «У замкненому колі. Із окупаційного зошита» (2007). Прийшов додому, почав читати:
Лише вовіки
прощення нема
—Поету, що мовчить
у злу годину,
Коли народ вбивають
крадькома...
— і зрозумів, що треба міняти концепцію альбому і включати не тільки твори 1960-х років, а й сучасні поетичні роздуми Олійника. Бо це — вибух почуттів гарячого серця, сповненого болю та гніву, іронії, сарказму про наше сьогодення, це звернення до живих і «ненароджених», аби ми прокинулися від летаргічного сну бездуховності! Це книга совісті людини і патріота.
Коли я працював у студії, то хвилювався: боявся не встигнути (погано себе почував). Цей диск — це мій біль за нашу державу, що ми не пам’ятаємо про своє коріння.
Повинен зізнатися, до аудіоальбому планував включити й поезії Ліни Костенко. Ми тричі спілкувалися. Коли Ліна Василівна почитала мій список віршів, то сказала, що їй дуже сподобалася назва «І Україна їх почула», підкресливши: «Ви праві. Нас було не багато, але нас люди почули»! Вона захотіла сама дібрати вірші, але час спливав (вона була дуже зайнята, бо писала три твори: «Записки українського самашедшого», «Річка Геракліта» і «Мадонна перехресть»), а тому наш тандем відклали. Поезії Ліни Костенко ще обов’язково запишу. А ще маю мрію зробити аудіоальбоми, де буде звучати модерна поезія двох друзів — Ігоря Римарука та Василя Герасим’юка і твори майстра експресіоністичної новели Василя Стефаника... Головне, щоб мав здоров’я, аби плани перетворити у реальність.
