Воїстину — людська фантазія не має кордонів. Це ж треба вигадати таке — взяти в співавтори бджіл! Хоча, якщо задуматися, не така вже це божевільна ідея. Тому що не ледарів яких-небудь береш собі в помічники, а дійсно справжніх трудоголиків, не дарма ж кажуть: трудиться, як бджілка.
Роман Зуб — художник, відомий на Львівщині як майстер дерев’яної пластики, давно приохотився (маючи власну невелику пасіку) використовувати продукт бджолиної праці для своїх робіт. Воском покривав вирізані з дерева композиції. А якось вирішив спробувати зробити щось творчо неординарне… разом iз бджолами. І підсунув їм до вулика заздалегідь заготовану форму. Через деякий час побачив, що бджоли змінили її на свій лад. Роман навіть спробував зробити свій квадрат Малевича, але бджоли і до цього «доклали руку», — став квадрат м’якої, обтічної форми, в якій відчувався не конфлікт, а гармонія. І дійсно, в залах Львівської картинної галереї, де проходить виставка Романа Зуба, надзвичайна, заспокійлива аура.
Нині художник, не відмовляючись від співавторства з бджолами, робить спроби просторово ускладнити композиції, привнести філософічність, додати підсвічування. І його «медове скло» тоді стає зовсім сонячним і, що цікаво, енергетично збагачує кожного, хто споглядає всі ці роботи. Напевно, заступники бджільництва святі Зосим і Саватій, схвалили б пошуки Романа Зуба, бо бджоли завжди несли людям здоров’я і довголіття. А бджолярі відзначалися життєлюбством і оптимізмом.
У художника склалися якісь особливі взаємини з бджолами. Він може переносити їх жменями, і вони його не вкусять. А коли разом творять нову роботу, то Роману здається, що бджоли відчувають, що він хотів сказати. Іноді він лише трохи підправляє їх бджолине мистецтво. А іноді після докладання бджолиних сил раптом бачить свою роботу зовсім по-новому. Ні, від дерев’яної пластики не відмовляється. Тепер думає об’єднати ці два своїх напрями, і треба сказати, що виходить дуже цікаво, неординарно. Сьогодні роботи Романа Зуба перебувають в музеях України і Канади, в багатьох приватних колекціях України, Росії, Польщі, Італії, Канади і США.
— А чи знаєте ви ще кого- небудь, хто брав собі в співавтори бджіл? — спитала я у пана Романа.
— Ні, не знаю. Було б дуже цікаво самому пересвідчитися, невже ніхто в світі до цього ще не додумався?! Напевно, до бджіл підходили більш утилітарно. А вони справжні архітектори, дизайнери. Їх шестигранні соти досконалі й завжди однакові. Вони мають свою програму буття і творчості. А людина — свою. І коли ці дві програми накладаючись, народжують нове, виникає співробітництво, гідне уваги оточуючих.
