Проект Культурної агенції «Хозарія» в клубі «Бабуїн-кав'ярня «Квартира» став першою в столиці великою концептуальною презентацією експериментальної музики, як медіа сучасного мистецтва.
Заявлена куратором Євгеном Минком мультимедійність акції виявилася не даниною моді. Вона була чесною, володіла внутрішньою логікою: чорно-біле малярство австралійця Майкла Мерфенка і створюване прямо в залі, під більш ніж двогодинний марафон виступів п'яти музичних проектів відеоарт склали суцільне й потужне естетичне висловлювання. Слухачі, які прийшли послухати нову музику в діапазоні від нойза до пост-року відкривали для себе реальність нової доби ідейного синтезу технологічних можливостей і авторського бачення актуальних ідей. На тлі очевидних інтерпретацій образів і концепцій 80-х і 90-х років минулого сторіччя, що маркіруються в нас як contemporary art, «Комплектація» виглядала передвісником модного звуку і стилю, який має всі шанси отримати неймовірну популярність у майбутньому і до середини нинішнього сторіччя стати його класикою.
Наявні в довкіллі різна природна гармонія і штучні какофонії в реальному часі жорстко протиставлені один одному. «Комплектація» здійснила для глядачів певну візуально-звукову компенсацію. У ній парадоксально жива хвиля напруженого ритму і детальної частоти електронних звуків взяла на себе функцію подолання нервозного характеру слабкої, розхитаної невиправданим різноманіттям постіндустріальної психіки, яка відкинула мелодраму і не дійшла ні до якої нової форми самозадоволення. Євген Минко виявився особистістю, яка подарувала присутнім самих себе — на незнаній естетичній і емоційній території — об'єднавши експериментаторів візуального та звукового мистецтва в продуманий, грамотного втілений проект.
Оглушливо різкі переходи чи в'язка монотонність оцифрованого шуму зривали «Браво» неоднорідної за віком і соціальним статусом публіки. Вона відчувала контакт із музичним текстом, що виявився доступним і зрозумілим тим, у кого наявний був інтелектуальний будівельний матеріал, потенціал особистої творчості й відкритість ритму сучасності. Комп'ютерний відеоарт був органічний музиці: цифрова схема давно існує в нашій підсвідомості на рівні 25-го кадру і часто мимовільно спр иймається як узаконений шедевр. Плавні, плинні форми абстрактного образотворчого ряду викликали легкий дисонанс у роботі вестибулярного апарату, подібний до ефекту від підйому ліфта. Мінімал-арт — ряд чіткого візуального ритму, пульсуючих квадратиків, різких значків, лінійних сіток — заповнював контрастуючий характер напружених за силою звуків і пауз текстового замовчування. Насиченість звукового купола змінювалася прозорою луною і різким жестом сигналів, умовних позивних для несвідомого.
В яскравості звукових композицій музиканти, здавалося, не перевершували один одного, але дух суперництва переживали слухачі, силкуючись віддати перевагу кому-небудь. Zavoloka, яка відкрила акцію, виконала твір, показовий для самого стилю «нойз» — музики електронного шуму, ввела в контекст напрямки, талановито будуючи звукове полотно, багате на запаморочливі сходження і спуски. Її виступ був прозорим малюнком грому й тиші, але без сльоти й туману. Апофеозом же «Комплектації» став виступ автора музики до фільму «Мамай», лауреата премії ім. О. Довженка Алли Загайкевич і скрипаля Сергія Охрімчука. Їхній твір захопив слухачів до стану заціпеніння й протримав у ньому до кінця композиції — без бажання поділитися думкою, встигнути зобразити здивування чи просто відвернутися. Ритм нівелював час і дійсність, люди залишилися віч-на-віч із собою.
Внутрішня тиша й спокій — результуюча комплектації екстремальної музики й сучасної культури. Показово, що зіткненню з нею цього вечора віддали перевагу над імпортними поп- спокусами — від показу Пако Рабанна до концерту Церрона — не лише студенти та критики, але й світські знаменитості: телезірка Юрій Макаров, продюсер Світлана Вольнова, дизайнер Олеся Савенко, музиканти групи Esthetic Education. А спонсором візуально-звукового експерименту виступив креативний коньяк AleXX.
