Вечір, присвячений 70-річчю Богдана Ступки, розпочався з... репетиції оркестру. Богдан Сильвестрович дебютував як «ударник», виконавши соло на барабані й тарілках. І в цій ролі він так і залишався всю майже тригодинну програму.
Музиканти джаз-банду «Богдан» виконували світові хіти й українські рок-н-рольні композиції, а Ступка коментував те, що глядачі бачили на екрані (фрагменти стрічок, види Львова й Києва, відеопоздоровлення колег із Росії, зокрема Сергія Гармаша, Галини Волчек, Олександра Калягіна, Геннадія Хазанова, Костянтина Райкіна, Леоніда Ярмольніка)...
Ви можете запитати: а чому все ж таки джаз — головна особа вечора? Тому що це перше кохання пана Богдана.
В юності він дув справжнім львівським стилягою (носив «дудочки» — особисто зашивав брюки, й, аби їх натягнути, треба було дуже постаратися), а ще вночі працював фотографом в обсерваторії, знімаючи зірки, і якщо були хмари, то радів, бо мав змогу займатися тим, що дуже подобалося — виступав як конферансьє в легендарного Ігоря Хоми (засновника української школи джазової музики, автора джазових п’єс та імпровізацій, естрадних пісень, музики до драматичних вистав та музичних фільмів, організатора та керівника аансамблю «Медікус». — Т. П.). За джаз Ступку навіть хотіли виключити з театральної студії! «Сегодня ты играешь джаз, а завтра — Родину продашь!» — так писали в газеті «Правда» в радянські часи, — з посмішкою прокоментував ювіляр. — Утім мені було зовсім не до сміху. Нас, стиляг, ловили міліціонери на вулиці й розпорювали «дудочки», а на зборах «пісочили» за те, що танцював шейк і рок-н-рол, слухав «вражу західну музику»...
І лунає запис арії Жермена з «Травіати» Верді.
— Я фактично виріс за лаштунками Львівської опери. Мій батько співав у хорі й дуже любив цю оперу, часто співав цю арію, — пояснює Ступка. — Там дуже щемливі слова, коли батько тужить за сином, який пішов із дому... Мабуть, тільки зараз я зрозумів, чому саме цей твір так подобався таткові...
Син Остап Ступка на вечорі й танцював, і співав, і був ведучим дійства. Правда, суворий Богдан Сильвестрович помітив: «Своїм співом, синку, ти гроші не заробиш», а от онука Устинка, може, в майбутньому і стане співачкою — українською Елою Фіцджеральд.
На екрані проектувалися графічні роботи відомого художника Сергія Якутовича, а Ступка пригадував своє кохання: «Я служив у «Ансаблє песні і п’янки Прикарпатскаго ваєнного округа», а Лариса приїхала до Львова після закінчення Бакинського хореографічного училища, працювала балериною в Оперному театрі... Все, що в мене є найкраще, то завдяки моїй Ларочці (вона сидить у ложі). Дякую тобі Ларисо»! А на сцені під популярну у 1960-ті роки мелодію «Не забудь...» з’являється онук Дмитро Ступка в солдатській шинелі й танцює вальс із молодою актрисою-балериною...
Дуже добре, що офіційна частина була коротенька. Привітання від прем’єра Миколи Азарова, спікера Володимира Литвина та президента Білорусі Олександра Лукашенка зачитав міністр культури і туризму Михайло Кулиняк, а дарунок від мерії столиці (бронзову статуетку — Ступка в образі легендарного Тараса Бульби) вивезли на знаменитому возі з вистави «Тев’є-Тевель». Коментуючи свій сюрприз, голова Київської міської адміністрації Олександр Попов сказав: «Я вважаю, що Гоголь написав свого «Тараса Бульбу», бо мабуть знав, що через віки цю роль блискуче зіграє Богдан Ступка!». Приємно, що Олександр Попов — щирий шанувальник актора. Кумедно тільки, що персонаж, якого міська влада вирішила увічнити в бронзі, викликав далеко не однозначну реакцію, включаючи, здається, самого Богдана Сильвестровича. Це саме той випадок, коли чим краще грає актор, тим більше почуття ніяковості це викликає. Адже фільм Бортка виявився не лише художньо слабким, а й відверто політично заангажованим.
Музичні привітання подарували лідер гурту «ВВ» Олег Скрипка (запальний львівський джаз), гурт «Піккардійська терція» (пісню «Відлуння твоїх кроків» В. Івасюка), а «український Паганіні», скрипаль-віртуоз Василь Попадюк, так зіграв віночок етно-джазових мелодій, що навіть у слухачів мороз по шкірі пройшов, а в фіналі примусив й іменинника пограти (Богдан Сильвестрович тримав смичок, а пан Василь скрипку, й вийшов класний дует). Завдала «жару» прекрасна половина франківців — супер-джаз (солістка Тетяна Міхіна). Ювіляр аж підскочив : «У радянські часи говорили, що у нас сексу немає, а в нашому театрі є!»
Тільки на цьому вечорі можна було почути, як... грає на роялі «Регтайм» знаменитий грузинський режисер Роберт Стуруа. До речі, він зізнався, що мріє ще попрацювати з франківцями. Його вистава «Цар Едип», поставлена в Києві, завоювала чимало призів на театральних фестивалях. Бліц-ретроспективи (кадри з кінофільмів: «Білий птах з чорною ознакою», «Червоні дзвони», «Микола Вавілов», «Вогнем і мечем», «Водій для Віри», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Тарас Бульба» та інші, міні-фрагменти вистав — «Дядя Ваня», «Украдене щастя», «Король Лір», «Тев’є-Тевель», «Цар Едип», «Лев і Левиця»...) перенесли нас у різні часи й ми, глядачі, всі разом немов прогортали творчий і сімейний альбом Ступки.
Від alma mater — Львівського театру ім. М. Заньковецької — приїхала ціла група колег-акторів на чолі з генеральним директором Андрієм Мацяком. Вони нагадали, що Ступка «гарно співає, але противно», та просто слухати їхні дотепні коломийки ювіляр все одно не втерпів і підспівав. До сліз зворушив Богдана Сильвестровича виступ маленьких земляків із Галичини — ансамбль «Цьомочки», які мріють вчитися у Львівській школі №28, яку закінчив прославлений майстер театру й кіно.
Згадував ювіляр і свого старшого товариша, вчителя й режисера Сергія Володимировича Данченка, завдяки творчій співпраці з яким Ступка зіграв свої знакові ролі у виставах «Украдене щастя», «Дядя Ваня», «Король Лір», «Тев’є-Тевель», які нині критики вважають театральною класикою.
Під кінець вечора вийшов генеральний директор франківців Михайло Захаревич і розказав, що вже півтора місяця театр вітає ювіляра й проголосив: «На сцену виходить народна самодіяльність франківців. Народна тому, що всі, хто виступає, народні артисти».
— Ступка — це наша зірка. Та що там зірка! Це сонце українського театру й кіно, — розпочали капусник Лесь Задніпровський і Ко. У барабани били, трубку миру подарували «гості з дикого Заходу — апачі» (молодь театру). А-ля-Вакарчук (Назар Задніпровський), який у цей день давав сольник у палаці «Україна», завітав на «вогник» до Богдана Сильвестровича. Присутнім показали «макет майбутнього пам’ятника, який установлять замість фонтану в сквері біля театру». Коли зняли простирадло, зал реготав так, що сльози повиступали — погруддя із картону (Ступка у ролі Тев’є), а постамент задрапірований прапором Євросоюзу. Дійсно, чимало країн вважають актора своїм кумиром — Польща, Росія, Німеччина, Канада, США...
«Браво і біс!» скандували всі актори, які брали участь у «Концерті №70», і глядачі.
КОМЕНТАРI
Едуард МИТНИЦЬКИЙ, режисер, художній керівник Київського театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра:
— Богдан Ступка — наше національне багатство! Артист світового рівня, продовжувач традицій українського театру корифеїв — Амвросія Бучми, Юрія Шумського й інших майстрів франківської сцени. Мабуть, сьогодні в культурі, театрі та кіно Богдан Сильвестрович — єдиний актор, яким ми всі можемо пишатися!
Раїса БОГАТИРЬОВА, секретар Ради національної безпеки та оборони України:
— Богдан Сильвестрович справжній у всіх своїх проявах: на роботі, в житті та в людських стосунках. Познайомившись ближче, я була вражена його скромністю, приголомшує його інтелігентність і шарм. Він має тонке почуття гумору. В ньому немає зоряності, хоча Ступка — зірка театру та кіно. Я вважаю, що він неперевершений актор, і сьогодні у нас немає йому рівних. У Ступки великий репертуар, але мене він вразив роллю Богдана Хмельницького в фільмі Єжи Гофмана «Вогнем і мечем».
Лариса КАДОЧНИКОВА, актриса Національного театру російської драми ім. Лесі Українки:
— Рідко з акторами трапляється, коли з роками людина зростає в творчості. Зазвичай у якийсь момент актор зупиняється, а Ступка з кожною роллю стає дедалі глибшим. Сьогодні він — потужний майстер світового масштабу. У мене одне побажання — здоров’я, а все інше у нього є: чудовий театр, яким Богдан Сильвестрович керує, цікаві ролі на сцені й у кіно, прекрасна сім’я — дружина, син, невістка, троє онуків. Я згадую, як ми разом знімалися у фільмі «Білий птах з чорною ознакою» (це був кінодебют Богдана). Ми, актори, всі хвилювалися. Зйомки були важкими, але зустріч з Іваном Миколайчуком (роль Ореста він писав для себе, але тодішні партійні чиновники заборонили акторові, що зіграв Кобзаря, у цій стрічці грати роль «лісового брата» — бандерівця). Іван підказував, опікав Богдана, і Ступка зіграв блискуче. Минулого тижня в Києві відбулася ретроспектива фільмів із участю Ступки, присвячена його ювілею. Я переглянула картину «Білий птах...» і немов пригадала молодість. Якщо робити майстер-клас для молодих акторів, то, на мій погляд, їм потрібно обов’язково подивитися і детально проаналізувати, як філігранно грає Ступка у фільмі «Білий птах...» та у виставі «Тев’є-Тевель».
Роберт СТУРУА, грузинський режисер:
— Ступка — це Ступка! Геніальний актор, я щасливий, що ми не просто знайомі, а разом працювали (вистава «Цар Едіп»). Сподіваюся, що наша співпраця буде продовжуватися. Поки ми вибираємо п’єсу для постановки на франківській сцені, але я б хотів поставити в Києві українську класику. Сподіваюся, що в новому спектаклі зіграє і Богдан Ступка. Він у роботі незвичайний! Якщо вважає, що має рацію, то сперечається, але він вірить режисерові й завжди є співавтором, створюючи образ на сцені. Коли він грає, то я забуваю, що це актор, а його роботи на сцені — це сильні емоційні потрясіння для глядачів. Працювати з ним — величезна радість.
Володимир ЛУКАШЕВ, музичний режисер, художній керівник Національної філармонії України:
— Це планетарного масштабу актор. Це людина, яку знають і люблять усі, хто любить театр і кіно. Сьогодні Богдан Сильвестрович у чудовій творчій формі. Тьху... тьху... Подивіться, навіть погода радує — теплий, зовсім не осінній, а літній день (+24 градуси), який нам нагадує, що Ступка народився у спеку (27 серпня, а це знаковий день іменин і патрона театру — Івана Яковича Франка). Дивлюся, як багато людей, шанувальників таланту майстра, прийшло на його бенефіс, і душа радіє. Ми з колегою, генеральним директором філармонії Дмитром Остапенком, зайшли до кабінету Ступки і вже його привітали, бо ювіляр попередив, що хоче до мінімуму звести офіційну частину і цей вечір вистава-концерт, у якому бере участь майже вся трупа (режисер бенефісу Дмитро Чирипюк). Скоро франківці нас запросять на новосілля (22 роки будують-ремонтують їм Малу сцену), а це значить, що буде привід підняти келих вина чи чарку горілки за Театр імені І. Франка, за його акторів і за їхнього керманича — Богдана Ступку.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ, академік, директор Інституту літератури ім. Т. Шевченка НАН України:
— Мій Ступка — це неперевершений майстер на сцені й у кіно. Я познайомився з ним спочатку як глядач, дивлячись вистави і стрічки за його участю. А найбільше зближення в нас відбулося, коли я був віце-прем’єром, а Богдан Сильвестрович міністром культури. Ті спілкування приносили колосальне задоволення працювати разом. Він завжди був категорично антибюрократичним! Ступка — дивовижний феномен! Він володіє унікальним даром перевтілення і в той же час залишається самим собою. Який би образ він не створював, я бачу Ступку — його очі, голос, його єство, і в той же час — це зовсім інша людина (це образ, який він грає). Творча амплітуда Богдана Сильвестровича дуже велика, й мабуть, у цьому полягає його унікальна харизма, якою сьогодні, крім Ступки, не володіє жоден актор у нашій країні! Він митець надзвичайно цікавий, і я радію, що як актор він має таке багате творче життя і така різноманітна палітра його персонажів, створених у театрі й кіно! І дай Боже йому здоров’я, аби ще зіграти багато цікавих ролей на сцені й у кінематографі.
Іван ДЗЮБА, письменник:
— Про Ступку можна говорити багато і написати цілі томи про його творчість. Ми познайомилися так давно (в 1960-ті), що мені здається, що знаю його все життя. Скажу одне, Богдан Сильвестрович, незважаючи ні на що, дуже щаслива людина, тому що за одне життя зумів пережити і зіграти сотні різних життів і доль на сцені й екрані.
Мирослав СКОРИК, композитор, художній керівник Національної опери України:
— Я не можу сказати, що ми з Богданом Сильвестровичем близькі друзі. Ми добре знайомі, хоча займаємося різним: я — музикою, він — театром і кіно. Але ми часто зустрічаємося впродовж багатьох років. Я бачив його театральні роботи спочатку у Львові, потім у Києві. Наші життєві шляхи перетиналися і в Америці (я кілька років жив за кордоном, а Ступка приїжджав на гастролі). З 2001 року, як я переїхав у Київ, намагаюся не пропускати вистави за участю цього майстра сцени. Мені приємно слідкувати за його фантастичним акторським зростанням у кожній ролі й у кожній виставі. Ступка — актор, без якого не можливо уявити сучасний театр і український кінематограф. Таке враження, що він може зіграти все! Але для мене він перш за все великий драматичний актор, і саме в театрі найглибше розкрився його талант, якому під силу зіграти і високу трагедію, і характерну роль. Ступка — людина з потрясаючим відчуттям гумору. Він володіє природним хистом, яким щедро наділив його Бог, батьки, а ще має дуже важливу рису — працьовитість. Він так перевтілюється, що навіть без гриму ми, глядачі, забуваємо, що перед нами актор (Лисенко, Хмельницький, Вишня, Керенський, Брюховецький, Брежнєв, Мазепа, Толстой... — історичні особистості, але як прекрасно зіграні Ступкою у кіно й театрі!).
Олексій АЛЕКСАНДРОВИЧ-ДОЧЕВСЬКИЙ, головний художник Театру ім. І. Франка:
— Відкрию один секрет. Богдан Сильвестрович — джазмен по життю і творчості, у спілкуванні й спільній праці. Коли ми працювали над «Королем Ліром» (режисер Сергій Данченко), вже на сцені стояла декорація, й там я придумав бархани з піску. Я побачив і дуже засмутився, бо бархани вийшли дуже бутафорськими, й світло тут не допоможе, аби сценографія «заграла». Богдан Сильвестрович подивився і попросив на виставу пошити йому торбинку. Скажу чесно, я навіть розсердився на актора. Ну яка торбинка? Навіщо? Що робити, аби зникла ненатуральність у сценографії? Але торбу пошили. Ранком на репетиції Ступка виходить на сцену і з торби витягає натуральний пісок, і почав удавати, ніби щось збирає в барханах. Штрих! Але завдяки знахідці актора «ожила» декорація. Ступка завжди, кожної миті включений на творчість, він готовий підказати, допомогти, зімпровізувати. Він просто майстер! А як художній керівник він теж непередбачуваний. Запрошує абсолютно різних режисерів, представників різних течій і спрямувань, і це для колективу дуже цікаво. Але інколи я себе питаю: чи готовий наш театр до таких експериментів? Хочеться, щоби ми, творча команда, встигали за тим європейським рівнем, на якому знаходиться Богдан Ступка.
Мирослава ОВЕРЧУК, театрознавець, помічник художнього керівника з літературної частини Львівського театру ім. М. Заньковецької:
— Богдан Сильвестрович Ступка є дуже яскравим взірцем заньківчанівської акторської школи і творчої етики. Він талант, який сам себе збудував. Ступка став творчим еталоном ще в мої студентські часи і продовжує ним лишатися нині. Я мабуть, разів 18 дивилася його «Камінного господаря», 12 разів ходила на «Ричарда III». Пам’ятаю його у виставі «Людина зі сторони», незабутньо він грав у «Пам’яті серця» і в «Украденому щасті». Як молодий театрознавець я намагалася аналізувати творчість Богдана Ступки, робила у студентські роки дослідження, узагальнення, спостереження. Ці роботи в мене досі збереглися. Коли зараз читаю, то вони мені здаються смішними, але й дорогими, бо там зафіксовано роботи актора, які вже зійшли з його репертуару, але по тим записам можна побачити картину, як поступово він знаходив свої «ключики» до образів, які грав. У молоді роки він був творчо задириковий, відданий театру. Богдан Сильвестрович від кожної вистави ріс як актор. Він завжди багато грав, але ніколи не був «всеядним» у творчому розумінні. Сьогодні це вже Майстер сцени з великої літери, але він не почиває на лаврах, багато працює. Нас дуже тішить, що між заньківчанами і франківцями існує творча любов і змагання, взаємна повага між колективами. Завдяки Богдану Сильвестровичу прокладено «місток» між двома театрами. Він ніколи не забуває про своє галичанське коріння. Ми теж пам’ятаємо, що свої перші кроки в професії він зробив у Театрі ім. М. Заньковецької. Ми радіємо успіхам франківців, колектив яких очолює Богдан Сильвестрович. Бажаємо йому творчих успіхів і міцного здоров’я!
