5 квітня відбулася III офіційна церемонія вручення Національної премії «Телетріумф» під егідою Національної ради України з питань телебачення та радіомовлення.
У вузькому журналістському колі, майже по-домашньому, вручали в суботу Національну премію України в галузі телебачення «Телетріумф». Усі прикмети професійного свята присутні: знайомі телевізійні обличчя зі «шлейфом» своїх команд, керівники телеканалів, представники всіх складів Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення і, зрозуміло, — довгий ряд камер. Але, на жаль, на сцену за статуеткою (символічне зображення спіралі кіноплівки, яка переходить у лаврову гілку) і пляшкою коньяку (!) найчастіше виходили не усім відомі переможці, а хтось із представників каналу.
Торік ніхто з присутніх журналістів не зміг з’ясувати склад експертної колегії премії, а членів Нацради не ознайомили з подробицями нагородження. Тепер це виправлено. Ніхто не сумнівається в авторитеті суддів, і члени Нацради — на першому плані. Телевізійне начальство і вручало призи, лаконічно коментуючи номінації, іноді дуже вдало. Так, член Нацради Олександр Мартиненко, якому «дісталися» гумористичні програми, обіграв свій похмурий вираз обличчя. Мовляв, у цьому місці очікувався анекдот, але такі номінанти, що краще промовчати. І був, безсумнівно, правий — радіти особливо нічому. До номінантів, наприклад, потрапила «Всесвітня історія в Гусаках» («Інтер»), рівень якої не подобався і самому керівництву «Інтера». Не так вимогливий був представник дитячих програм, а дарма. Гарних передач для підростаючого покоління катастрофічно не вистачає, позначається залишковий принцип їхнього фінансування. Можливо, варто було б не присуджувати премію взагалі. І тим самим звернути на це увагу телевізійної громадськості.
Було, як водиться, відзначено найкращі передачі інших тележанрів, а також найкращі за професією репортери, сценаристи, оператори, що ведуть новини та розважальні програми, спортивні коментатори. Але телебачення, яке стрімко розвивається, виходить за рамки списку запропонованих номінацій. І для ведучих серйозних програм, дійсних авторитетів нації, нагороди на найбільш представницькому форумі телевізійників України передбачено не було. Тому для політичного оглядача В’ячеслава Піховшека, ведучих найбільш яскравих телепроектів Анатолія Борсюка, Дмитра Корчинського, Ольги Герасим’юк, Ганни Безулик та їхніх колег призів навіть не передбачалося. Щоправда, програма Ольги Герасим’юк «Без табу» («1+1») виграла в номінації «Ток-шоу». Цікаво, що одна з подій не тільки для телевізійного, а й громадського життя країни, документальний серіал «Війна. Український рахунок» («1+1») програв «Спецрепортеру» «Нового каналу». Втім, справедливість перемогла. Свою нагороду Сергій Буковський одержав як режисер. Причому з ним суперничали творці музичного фільму «Золушка» («Інтер») і розважальної програми «Галопом по Европах» (ICTV)...
Тріумфатор нинішньої церемонії — Ігор Пелех. Його «Галопом по Европах» визнана найкращою розважальною програмою України, а він — найкращим ведучим розважальних програм. «Якщо ви так вважаєте, то так воно і є», — погодився він у виголошеній подяці. Інший щасливчик із двома призами — Ігор Кондратюк. Поза конкуренцією, на думку членів експертної колегії премії, його шоу «LG-Еврика» («Інтер») як дитяча програма і «Караоке на майдані» («Интер») як гра. Багато глядачів, напевно, вперше почули, що «Караоке» — ігрова програма (хоча, з іншого боку, не музична ж). Але Ігор запевнив, що три кращих телегри всіх часів і народів — це «Що? Де? Коли?», «Поле чудес» і.., правильно, «Караоке на майдані».
Одержав заслужену нагороду як кращий репортер Андрій Цаплієнко («На лінії вогню», «Інтер»). Статуетка знайде героя пізніше — він уже в Іраку. Радісний плин свята перервала Алла Мазур (ТСН, «1+1», приз найкращої ведучої інформаційної програми). З її ініціативи зал ушанував хвилиною мовчання пам’ять загиблих журналістів.
Деяка інтрига виникла наприкінці церемонії, коли голова Нацради Б. Холод зволікав час не гірше ведучого «Першого мільйона». А глядачі гадали, хто ж буде власником почесного призу «За особистий внесок у розвиток українського телебачення». Ними стали Олександр Зінченко, засновник телеканалу «Інтер», і заслужений телевізійник Іван Мащенко.
І про деталі. Несподівані спалахи феєрверків з-під сцени лякали нагороджених і весь зал періодично піддавали «газовій атаці» — щипало в носі (втім, як і торік). А непомірне вихваляння генерального спонсора — виробника коньяку — почало дратувати навіть відданих поціновувачив цього напою. Не можна назвати дріб’язком недбалий монтаж роликів передач-номінантів. Та й у цілому в недосвідченого спостерігача після цього свята могло скластися враження, що на українському телебаченні нічого цікавого не відбувається. Багато яскравих прикладів ТВ-творчості або було упущено, або не особливо підкреслювали.
Так чи інакше III Національна премія «Телетріумф» відбулася і з кожним роком удосконалюється. Але, як говорив Йосип Кобзон про нагороди, якими його відзначав уряд: «Це більше характеризує уряд, а не мене». Так і ця премія поки що більше говорить про організаторів, ніж про український телевізійний процес.
