Те, що стіни національного університету «Острозька академія» 7 лютого стали трішки порожніми — термін перебування фотовиставки газети «День» вичерпано — це нічого, порівняно з тим, скільки емоційних вражень залишила вона у свідомості студентів, викладачів та гостей університету. Те, що Лариса Івшина надала студентам Острозької академії право висловити свої симпатії на спеціальних бюлетенях таємного голосування, стало приємною несподіванкою для багатьох з них: «Насправді вразив сам той факт, що стіни «Острозької академії» стали площею розміщення такої чудової фотовиставки — я як студентка першого курсу цього навчального закладу була приємно вражена, що острозьким спудеям Лариса Олексіївна виявляє таку довіру і повагу, залучаючи нас до вибору експонатів-фаворитів. Чесно кажучи, це вселяє віру в той факт, що ми, як говорила головний редактор «Дня», особливі. Справді, відчувається, що за час перебування фотовиставки коридори академії наповнились якоюсь новою незбагненною аурою, — особисто я відчула її...», — ділиться враженнями студентка першого курсу гуманітарного факультету Альона Шейгіс.
«Людська пам’ять — феноменальна річ. Але все одно вона не може настільки детально втримати кожен нюанс, кожну деталь побаченого образу чи картини. Величезне благо прогресу — фотокамери — дало нам можливість надовго зберігати в своєму житті миттєвості, які б хотілося прожити знову і знову... Фотовиставка «Дня», як на мене,— це унікальний шанс побачити світ очима багатьох інших людей, — в деякій мірі проникнути в сферу їхньої пам’яті, насититись їхнiми емоціями та сформувати свій досвід», — говорить Ярослав Ковальчук, студент третього курсу факультету романо-германських мов.
А студентка гуманітарного факультету Дар’я Швая зізналась, що фотовиставка дає можливість розширити коридор нашого кругозору: «Усі, мабуть, пам’ятають ще зі шкільного курсу біології, що мінімум 80% інформації людина сприймає завдяки зору. І я просто не можу з цим не погодитись. Навіть коли йдеться про вирішення якихось глобальних проблем, в першу чергу ми довіряємо своїм очам. Так уже побудована наша свідомість — свідомість маси, яка побачене сприймає за достовірне. Але ж буває і так, що одна мить, схоплена оком, може сказати набагато більше, аніж години споглядання. І це справжнє мистецтво — спіймати цей момент, зафіксувати живе почуття в об’єктиві фотокамери так, як це зробили автори експонатів фотовиставки газети «День».
Експозиція просто вражаюча: пройшовши вузьким коридором з різними зображеннями на стінах, усвідомлюєш, як розширюється коридор твого кругозору. Тут помічаєш, що хтось якимось чином сфотографував твої думки, там бачиш погляд щирих очей, які відкривають тобі якусь просту істину, до якої ти чомусь сам раніше не дійшов. Як контрастний душ — то ллються емоції безтурботності, впевненості, яскравості життя, то мурашки по спинi біжать від усвідомлення усієї його складності. Словом, усе, як у реальності, — живо, емоційно, почуттєво, багатозначно і різнобарвно... Хоча, як не прикро визнавати, іноді нам все ж легше жити в такому світі, який бачимо лише ми самі, і дуже болісно сприймаємо будь-які корективи.
Але сприйняття дійсності теж може бути двояким. Наприклад, Оксана Прасюк, студентка факультету політико-інформаційного менеджменту, пропускає його крізь призму бажання змінити її на краще: «Я вже звикла сприймати коридори Острозької академії як картинні галереї чи імпровізовані виставкові зали, адже їх стіни прикрашають картини українських та зарубіжних художників. Тому-то розміщення тут фотовиставки газети «День» стало явищем закономірним, проте від цього не менш довгоочікуваним та захоплюючим. Фотокартини, з яких дивляться на нас майже епічні герої сучасності, вражають своєю фундаментальністю, але найголовніше гуманізмом, адже завдяки унікальному поєднанню щирої глибокої любові до людини та відточеної, доведеної до автом атизму майстерності можна створити такі шедеври. Як на мене, вираз «зловити мить» підходить тут ідеально навіть у своєму прямому значеннi. Мене найбільше вразила картина «А що далі?», пронизана глибоким символізмом, сповнена «тихим сумом» та водночас ніжним паростком надії, вірою в майбутнє. Вона не просто зображує жорстоку дійсність, але й викликає у читача бажання щось змінити у ній, не бути байдужим до долі тих людей, які поруч з тобою, навіть якщо вони зовсім тобі незнайомі. Ось так, без шуму та метушні, просто і наполегливо «День» допомагає нам боротися з власною байдужістю, вчить широко відкривати очі, збагачує хоча й не своїм, але таким необхідним дос відом».
А взагалі, симпатії Острозької академії розподілились наступним чином: з величезним відривом перше місце посідає робота С. Ваганова «Воскресли». Робота вразила студентські душі не пафосом чи яскравим сюжетом, — просто, мабуть, свідомості студента близький образ другого народження, другого шансу — хай це стосується шахтаря чи долі будь-кого іншого — можливо, долі нашої держави... Хтозна, хто роздає отой другий шанс, — можливо, цей хтось не обділений студентським оптимізмом, і Україна теж отримає право воскреснути. В будь- якому випадку, в нашій свідомості — чому б ні? Друге і третє місця відповідно студенти розподілили наступним чином: «Читаюча нація» (Ю. Медведєв) та «Застудилися» (В. Козловський). Не були обділені симпатіями роботи «Удвох» (Д. Ніконоров), «Веселі дівчата» (І. Коробочка), «Бій з тінню» (О. Чекменьов), «Уболівальники» (О. Клименко) та «Життя триває». Лариса Івшина по-своєму виразила довіру до студентів Острозької академії: експонати, які найбільше припали до душі острожанам, не покинуть стін академії, оскільки їхнi копії стануть подарунком головного редактора «Дня» університету.
За час перебування фотовиставки в Острозі її відвідало багато людей, серед яких видатні громадські та політичні діячі. Серед них члени комітету з питань Національної премії ім. Т. Г. Шевченка поет та політик Іван Драч, народний художник України Іван Марчук, народна артистка України Лариса Кадирова, журналіст, лауреат Шевченківської премії Олег Дейнеко, відома письменниця Марія Матіос. «Ця фотовиставка — явище культури і (вже!) історії», — написав в книзі відгуків виставки гість Острозької академії, відомий літературний критик, меценат Михайло Слабошпицький. А й справді, ці фотознімки — це історія, такою — складною, проте живою — її побачать наші нащадки.
