За останні десять років уже в незалежній Україні набули поширення багато міфів, чи то даруйте, для більшості серйозних істориків, версій, за якими й Андрій Первозванний був у Києві, й скарби гетьмана Павла Полуботка «доживають» останні тижні десь у банках Великої Британії, чекаючи на правонаступників. Ось ще одна, мабуть, не така вже «гаряченька» сенсація. Польський історик Євген Місило на науковій конференції, що відбулася нещодавно у Львові й була присвячена 800-річчю з дня народження володаря Галицько-Волинської землі Данила Романовича Галицького, розповів про хід розслідування справи про «корону» князя. Трохи історії. Данило Романович Галицький (1201 — 1264) — волинський і галицький князь. Після смерті батька в 1205 році він разом із братом Васильком вів запеклу боротьбу з боярською опозицією і лише в 1238 році «сів» на галицький стіл і об’єднав Волинські та Галицькі землі; у 1239 — 1240 роках князь Данило навіть був володарем Києва. Навала монголо- татарських орд хана Батия сплутала всі його плани, але до кінця свого життя Данило Романович проводив дуже активну зовнішню політику – неодноразово перемагав сусідів: угорців, литовців, ятвягів, поляків, тевтонських лицарів; наполегливо шукав союзників серед північноруських князів для боротьби з монголо-татарами.
Найбільш суперечливою подією в житті князя, що викликає сумнів й зараз (бо немає стовідсоткових фактів, писемних джерел, що підтверджують її), стало прийняття 1253 року від Римського папи Інокентія IV королівської корони у місті Дорогичині (Підляшшя). Так, опосередковані свідчення є, але ця версія залишається хиткою. Михайло Грушевський в «Ілюстрованій історії України» (Київ–Львів, 1913 р.) після розповіді про зносини князя Данила з папським легатом (Опізо?) подає прецікаву примiтку: «Се оповіданнє маємо в пізнійших записях; про зносини папи з Романом (батьком Данила. — С. М. ) не маємо сучасних звісток. Можливо, що такі зносини були, але чи папа справді обіцяв Романові корону, не можемо знати» (стор. 125).
У будь-якому разі версія, чи ідея, що дуже припадає до душі (в Україні завжди були представники королівської влади!) тішить самолюбство земляків. Але ж й італійські архіваріуси поки що нам не допомогли у цій справі. А от справі державотворення на Галицьких і Волинських землях цей епізод (якщо він був насправді) ніяк не допоміг. Продовжуємо за М.Грушевським: «...папа помочи не міг дати, натомість заохочував прийняти віру католицьку, себто змінити те в чім ріжнила ся від неї віра православна, а для охоти обіцяв Данила коронувати королем...» (стор. 125)
На думку одного з провідних фахівців з історії Київської Русі і Середньовіччя в Україні доктора історичних наук Миколи Котляра, — це була не корона, а вінець (смужка золота зi шпичечками, як на гральних картах), який в ті часи папи римські передавали володарям нижчим за королівський ранг. До речі, їх було виготовлено штук із сорок. Також М.Котляр вважає, що Андрій Первозванний навіть не перебирався на півнiчний берег Чорного моря й вів свою місіонерську діяльність лише в Малій Азії.
А Євген Місило, який підтримує версію про те, що нібито корона у ХIХ столітті була перероблена на митру перемишлянських греко-католицьких єпископів, продовжує її шукати у варшавському монастирі отців Василіян (нібито і схема за якою її можна знайти і досі знаходиться в архівах польської служби безпеки). Як відомо, єпископська коштовна митра перебуває у розшуку з часів Другої світової війни. Так, ця реліквія варта уваги вчених, але чи є сенс плекати ще один міф про «корону» славного князя Галицько-Волинської землі, який і без того посідає гідне місце в пантеоні вітчизняних державотворців?
