У столичній галереї «Тадзіо» відкрилася виставка художника-емігранта Люсьєна Дульфана під назвою «Космос. Міфогонія». До експозиції ввійшли також роботи на східну тематику та полотна з відомої серії «Поцілунок».
Люсьєн Дульфан — одесит у третьому поколінні. Він народився 1942 року в евакуації в місті Фрунзе (Киргизія). У 1963-у закінчив Одеське художнє училище ім. Грекова. Із 1966 р. брав участь у всесоюзних та міжнародних виставках. У 1989 р. Дульфан отримав запрошення від галерей США й Канади для проведення виставок, а згодом йому запропонували посаду професора живопису в коледжі міста Покіпсі. З 1990 року художник живе й працює у США. Нині роботи Люсьєна Дульфана зберігаються в Національному художньому музеї України, Третьяковській галереї, Державному російському музеї, а також у музеях Сеула, Варшави, Познані та в багатьох приватних колекціях.
Про значення творчості Люсьєна Дульфана для української культури розповіла власниця галереї «Тадзіо», мистецтвознавець Олена ЯГОДОВСЬКА:
— Це перша персональна виставка художника в Києві. Виросло ціле покоління, іне знайоме з його творчістю. А він давно вже міф, легенда. Я здійснила близько 30 проектів, які сприяли поверненню художників, які народилися, жили в Україні й були частиною нашої культури. Дульфан — складник українського мистецтва.
Люсьєн вільно володіє всіма техніками поп-арту, дуже артистично поєднує колаж, тканину, полотно. У сучасному мистецтві не важливо, з якого матеріалу зроблений твір. Має значення месидж, який він посилає. А в Дульфана неймовірно високий рівень естетизму, краси, гармонії і хуліганства. Його роботи вирізняються театральністю і шаленою творчою енергією.
В Одесі (у радянські часи) було багато хороших, неідеологізованих художників, та найбільшим хуліганом у художньому середовищі міста був Люсьєн, якого досі називають Люсіком, незважаючи на те, що йому вже шістдесят дев’ять років...
Київський письменник-філософ Володимир БАБИЧЕВ поділився з «Днем» своїми враженнями:
— На мою думку, Люсік Дульфан і Сергій Параджанов дуже схожі. Обидва у своїй творчості були настільки поривчасті, що їхній творчий рух обганяв думку. Вони глибоко філософічні, оскільки запрошують до безпосередньої розгадки смислу жестів. Таким фонтануючим був і лишається наш Люсік. А побувати в його «театрі» — нагорода долі...
