Свій вернісаж киянка Н. Кучер назвала «Вікном у сад» (за однойменною збіркою поезій Ірини Володимирівни Жиленко — непересічної постаті доби Другого національного відродження. 3 серпня — роковини від дня її смерті). Творчість письменниці, поета і журналіста-шістдесятника з її глибинною людяністю та витонченим естетизмом суголосна внутрішньому світовідчуттю мисткині. Для Наталі Кучер також «всі теми поруч, на відстані руки» — обличчя дорогих людей, улюблені київські краєвиди, пам’ятки архітектури, дерева і квіти...
Як зізнається художниця, поезію І. Жиленко відкрила для себе давно і невипадково. Взагалі тема шістдесятництва посідає у творчості Н. Кучер особливе місце. Закінчивши Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка за фахом українська філологія, вона вже понад 30 років працює у Національному музеї літератури України, обравши темою своїх наукових досліджень неординарні постаті шістдесятників — письменників, художників і громадських діячів. Наукові роботи Наталі Кучер присвячені Василеві Стусу, Віктору Зарецькому, Аллі Горській, Романові Корогодському, Михайлині Коцюбинській, Ірині Жиленко та ін., вважаючи, що їхня подвижницька праця в ім’я українства стоголосою луною прокотилася Майданом 2013-го, збуривши Революцію Гідності.
Поезія Ірини Жиленко особливо імпонує майстрині. Як і поетці, Наталі Кучер притаманне світле, сонячне світобачення. Вона залюблена у мальовничі краєвиди рідної землі, і цей позитив виразно випромінюється з її полотен. Це настільки щирий, яскравий світ, що, споглядаючи її роботи, дивуєшся: чому ж зазвичай ми не вміємо помічати і цінувати красу?
— Справжнім відкриттям стали для нас портрети Наталі Кучер, — ділиться враженнями від виставки Мирослава КРИВОНОС. — Вони добре передають внутрішній світ зображених людей, особливості їхнього характеру та ставлення до них авторки. Дуже привабливими є елементи сецесії та манера, притаманна фресково-темперному живопису. Привертають увагу також пейзажі та натюрморти, виконані олійними фарбами. Адже раніше я знала пані Наталю як мисткиню, яка працює переважно в техніці пастелі. Особливою чарівністю вирізняється її «Брама Заборовського», «Флокси», «Будиночок садівника», «Букет з чорнобривцями» тощо. З плином часу кольори на полотнах стали яскравішими та дзвінкішими, як згусток її щедрої душі.
Назва виставки «Вікно у сад» — це метафора до всієї творчості Наталі Кучер. Кілька років поспіль художниця пише картини з натури на ділянках Ботанічного саду ім. Миколи Гришка. Квіти на її полотнах — реальні творіння і досягнення співробітників цього наукового закладу. Водночас поняття «сад» для мисткині має ще кілька значень — як Райський сад на картині «Брама Заборовського» та сад внутрішнього єства. Тому на виставці також представлені портрети людей, спілкування з якими обдаровувало та плекало сад душі. Серед них культуролог-шістдесятник Роман Корогодський, художники Володимир Давидов та Володимир Гарбуз, письменник Гурам Петріашвілі. Особливе місце на вернісажі посідає портрет Тараса Шевченка — як нагадування про наше коріння й буття...
Художниця почала писати картини після сорока років. Її наставниками були відомі майстри — Володимир Давидов та Рафаель Багаутдінов. Як зізнається Кучер, її надихає приклад митців, які розвивали свій талант самотужки — Ван Гог, Поль Сезанн, П’єр Боннар...
«Красою і натхненням можна протистояти пітьмі, яка намагається «проковтнути» нашу квітучу землю», — наголосила Людмила Таран. Сьогодні дуже важливо підтримувати вогник надії, вірити в свої сили та плекати, як мріяла Ірина Жиленко, новий суспільний сад:
І білий сад зійде на землю знов,
І в білий сад відкриється вікно...
