Остання новина сезону: колишній народний улюбленець Стівен Кінг намагається повстати з напівмертвих. Використовує для того найдієвіший засіб: кінематограф. Адже, чим далі у минуле відходять 80-ті, вельми успішні для багатотомного виробника жахів, тим менше уваги звертають на Кінга. З таким прізвищем та не царювати? До того ж, ця проста діалектика б’є по кишені: немає екранізацій — немає великих накладів, немає накладів — немає грошей, визнання, відгуків преси та багатьох інших приємних речей. Ні. Старий Стівен, як наполегливий підприємець, із цим змиритися аж ніяк не може.
Чергове воскресіння відбулося у картині «Ловець снів», зафільмованій Лоренсом Касданом, причому з досить відомими і непоганими акторами — Морганом Фріманом, Джейсоном Лі, Томом Сайзмором. Рекламні ролики виглядали вельми привабливо. Але що ж пропонує новий кінгівський кіновитвір?
Виявляється, нічого нового.
Четверо друзів дитинства відправляються на зимовий відпочинок у лісову глухомань. Вони, ці друзі, по сумісництву ще й телепати. А навчив їх всіляким паранормальним штукам один дивакуватий, божевільний хлопчисько, котрого вони в дитинстві врятували від хуліганів. Проходить багато років, і ось четвірка потрапляє у халепу: виявляється, їх зимова оаза знаходиться в самому епіцентрі десанту... чужопланетників. Звичайно, що і ті потвори — вельми огидні, з шелепами і бридкими хвостами, — такі як і спецзагін армії США, що прибув, аби їх знищити, — не знають жалю. Йде війна на винищення. Причому чужопланетники мають здібності розповсюджуватися і шляхом відкладення яєць, і через інфікування людського тіла, і взагалі у вигляді якоїсь червоної плісняви. Тому командир загону, що його грає суворий Морган Фрімен, хоче перестріляти взагалі всіх мешканців містечка. І, врешті-решт, сам стає жертвою власного фанатизму.
У нерівному двобої з потворами двоє з друзів гинуть, ще в одного вселяється ота гидота, і лише останній з них дає загарбникам гідну відсіч. Наостанок виявляється, що й той божевільний хлопчисько із їхнього спільного дитинства — теж прибулець, але хороший.
Згідно з усіма канонами жанру, наші перемагають, нехай і не без втрат.
Втім, все те видовище виглядає вельми застарілим. Спецефекти зараз розроблені набагато цікавіші, та й казок про нехороших зубатих прибульців вже було стільки, що вигадати щось нове тут просто неможливо. Касдан і Кінг нічого і не вигадують. Вони просто старанно пережовують усі штампи фантастичного хорору, сподіваючись, що проскочить і так.
Воно, звичайно, проскочить. Проте — кому воно, за великим рахунком, потрібне?
Хіба що прибульцям. Приємно все ж таки, коли в Голлівуді про твої загарбницькі можливості мають таку високу думку.
На відміну від американців, французи у свій улюблений, можна сказати, загальнонаціональний жанр — комедію — постійно впорскують свіжу кров. Тому і навіть у найостаннішій французькій продукції жарти апріорі будуть більш влучними, а геги — дотепними, аніж у будь-якому голлівудському «багатобюджетнику». «Грегорі Мулен проти людства», що нещодавно вийшла у наш прокат — то типова комедія становищ та трюків — жанр, до речі, вельми популярний в тій же Америці. З одним але...
«Грегорі Мулен» — то комедія дійсно смішна, принаймні, у більшій своїй частині. Недотепа Мулен увесь фільм намагається потрапити на перше побачення з жінкою, котру кохає. І всі оточуючі весь час йому активно заважають. То він у поліцію потрапить, то його божевільний таксист намагається вполювати, то якийсь сексуальний збоченець переслідує, то якесь зарозуміле дівчисько хоче разом із ним вмерти. Ще й до того у Парижі — масовий психоз: всі дивляться фінал Кубка Франції з футболу, і нікому до сердечних негараздів окремої особи і діла немає. Ну, не щастить бідоласі Мулену, хоч лусни.
А його пасія — особа вельми романтична. Читає, не відриваючись, «Мадам Боварі» посеред натовпу озвірілих болільників, і хоч би що. Врешті-решт Грег до неї дістається, і виявляється, що вона його також давно і віддано кохає. І все начебто вже добре, проте раптом Мулена таки наздоганяють всі його сьогоднішні переслідувачі. І просто-таки вбивають одне одного. А винним у тому масовому смертовбивстві суд визнає того таки Мулена.
Фільм зроблений дуже винахідливо і часто — смішно. Сам виконавець головної ролі — Артур де Пенгуерн — трохи схожий на Чарлі Чапліна і вже тим цікавий: такий собі зворушливий пройдисвіт. А сюжетна структура фільму зроблена за тими ж принципами, що і нещодавня славнозвісна «Амелі».
Втім, під фінал, здається, фантазія авторів виснажується. Вони не знають, чим закінчити, і відпускають Мулена з в’язниці, а потім взагалі відправляють його з коханою туди, де немає футболу — аж на Місяць. І там закохані вчать танців зелених чужопланетних чоловічків. Отакої! І начебто Стівен Кінг у сценаристах не позначений. Щось таки, мабуть, там, у всесвіті, є...
Так чи так, але подібна розв’язка виглядає висмоктаною з пальця. Втім, смішно таки було. А що ще потрібно від комедії?
