Проте на початку другої дії, коли розігрується «театр у театрі», і Недда грає кокетливу Коломбіну (Катерина Стращенко), Каніо — ревнивця Паяца (Олександр Гурець), Беппо — героя-коханця Арлекіна (Мар’ян Талаба), а хористи зображають глядачів, публіка у залі реагує однаково, регочучи над невибагливими сценками любовного трикутника. І раптом, серед загальних веселощів та балагану, на фоні мильних бульбашок, що випускаються хлопчиськами (переодягнутими статистами), немов непорозуміння — вбивство Недди та її коханого. Завіса! Половина залу аплодує, а інша — здивовано знизує плечима: що ж це було?
Філіп Арнонкур, зробивши ставку на молодь, фантазував, як хотів, і ніхто, схоже, не вважав за потрібне його «підкоректувати». А даремно. Він — новачок в опері (ніколи не працював із таким великим колективом), хоч був представлений журналістам і трупі як «відомий режисер». Так, він ставив вистави, але не на головному сценічному майданчику країни. Відомий зовсім не Філіп, а його батько — Ніколаус Арнонкур, легендарний австрійський маестро. Арнонкура- молодшого не зупинило те, що у трупі Національної опери України сьогодні немає драматичного тенора! Це, до речі, проблема не тільки нашого театру, але й багатьох зарубіжних колективів. Меломани зі стажем обов’язково пригадають прекрасного Василя Третяка. Роль Каніо він виконував блискуче і в драматичному, і у вокальному плані. І від цього порівняння Олександр Гурець явно програє. У співака блискучі верхні ноти, а середній регістр — маловиразний. «Коньок» Гурця — ліричні партії тенора. Артисту фактично ніколи було проробляти драматичний нюанс — до вистави він підключився вже в останній момент. Катерина Стращенко має красиве сопрано, але для партії Недди потрібен більш сильний голос із драматичним забарвленням. А найслабшою ланкою у виставі став Сильвіо (Михайло Кирішев), який не показав ні гри, ні вокалу. Виставу багато в чому «витягував» нинішній прем’єр київської опери Роман Майборода, який виконав роль Тоніо — інтригана та залицяльника, знехтуваного Неддою. Адже в цій опері, крім складних вокальних партій, потрібен талант перевтілення, а у цьому Роман Григорович — майстер.
Якщо до цього додати хаос у процесі репетицій, оскільки Ф. Арнонкур віддавав перевагу тексту над клавіром, то можна тільки здивуватися, що оперне дітище взагалі встигли здати до дня прем’єри.
Якщо до режисерських вишуканостей є багато претензій, то в музичному плані «Паяци» — прекрасний дебют молодого українського диригента Кирила Карабиця. Він дуже тонко передавав відтінки леонкавалловської музики. Оркестр звучав м’яко і проникливо, не заглушаючи співаків. Можна привітати молодого маестро з успіхом. Кирило — син відомого композитора Івана Карабиця, який нещодавно пішов із життя, і Маріанни Капицi — педагога Національної музичної академії України ім. П. І. Чайковського. У його послужному списку — чотирирічна робота з ансамблем «Київська камерата», виступи на «Київ-Музик-Фестi». Останнім часом Карабиць-молодший стажувався за кордоном, співпрацюючи з різними симфонічними оркестрами в Угорщині, Німеччині, Австрії, Фінляндії, Італії, США та значно виріс у професійному плані. Усього два тижні тому він виграв конкурс у Парижі на місце другого диригента Філармонічного оркестру радіо Франції і восени повинен стати до роботи.
