Показ, а він масштабний, бо образи виставили аж у п’яти залах, відбувається у Національному музеї імені Андрея Шептицького (проспект Свободи, 20).
Демонструють публіці 107 ікон. 97 — із фондів НМЛ, десять — із приватних колекцій. Про це на відкритті виставки розповіла її кураторка і водночас дослідниця риботицького іконописного осередку (1670—1750-ті роки), старша наукова співробітниця музею, кандидатка мистецтвознавства Роксоляна КОСІВ. Передовсім вона зазначила, що така виставка — перша в Україні.
Кураторка виставки розповіла, що ікони риботицьких майстрів є окрасою експозицій музеїв у Польщі. «Ці ікони є добре знаними за межами України. У церквах Словаччини вони до сьогодні є у діючих храмах — виконують свою сакральну функцію, — говорить Роксоляна Косів. — Українська спадщина гірше вціліла з різних обставин. В українських музеях ми не маємо такого повного комплексу ікон українських майстрів, які би були, скажімо, з однієї церкви — цілого іконостасу, комплексного виконання разом із пристінними вівтарями».
За словами дослідниці, збірка риботицьких ікон у Національному музеї — найбільша в Україні. Всі вони без авторських підписів. «Ми ідентифікували їх, власне, як риботицькі на основі порівняння з тими творами з підписами, що є в польських збірках, і на основі архівних джерел», — пояснює Роксоляна Косів.
Осередок риботицьких малярів — містечко Риботичі, що неподалік Перемишля (тепер — село). Роксоляна Косів розповідає, що іконописці ніколи не були обмежені рамками цехового ремесла, тому малювали так, як хотіли, і так, як вимагали запити тогочасних віруючих.
У творах риботицьких майстрів закладені початки того напрямку ікономалярства, що його називають «народним». Риботицькі богомази наслідували стару іконографію. «Опиралися на давні теми образів святих — Миколая, Параскеви, святих воїнів, які йшли з традицій іконопису XVI століття. Вони зуміли гарно адаптувати вплив бароко, що проявилося у них в декоративності й орнаментах у рамах, якими вони прикрашали свої ікони», — каже кураторка виставки.
«Риботицькі майстри ніколи не малювали ілюзійно (а це те, що, власне, пропагували цехові майстри). Вони малювали просто і доступно для тогочасних вірних. І, на мою думку, саме це підняло риботицьких майстрів на чільну позицію в оздобленні церков цілої Перемиської єпархії, а також Мукачівської єпархії, тих земель, які зараз входять до Словаччини й Угорщини, — продовжує Роксоляна Косів. — Отже, твори риботицьких майстрів станом на нині є в чотирьох державах — Україна, Польща, Словаччина й Угорщина».
Також Роксоляна Косів зазначила, що географія походження творів, представлених у показі, — це Бойківщина, Надсяння та Лемківщина. І, що дуже важливо, більшість ікон експонують вперше.
На представленні виставки йшлося і про те, що почерк риботицьких майстрів — це декоративність, світлий колорит, побудований на зіставленні кількох барв і сріблення, й обрамлення з пласкою та ажурною різьбою у насичених кольорах, посріблене і тоноване під золото.
Доробок риботицьких іконописців встигнуть оглянути всі охочі — виставка у Національному музеї імені Андрея Шептицького чинна до 14 жовтня.
