Ну і що такого, запитаєте ви? Нормальна біографія енергійної людини з різнобічними інтересами. Але далі — більше. Фірма, яка почала з шоу- бізнесу, зайнялася згодом кіно- та відеопрокатом; зараз має ресторан, медичний центр, магазин і футбольну команду «Жемчужина» в місті Сочi. У період з 1982 по 1987 Рудінштейн перебував під слідством. Був осуджений за «дачу хабарів» і «розкрадання соціалістичної власності» на 6 років, відсидів 11 місяців, після чого був виправданий. У 1987 працював методистом у Подільському парку культури й відпочинку. Разом із Пітом (Петром) Колупаєвим і Наталією Комаровою організував знаменитий Подільський рок-фестиваль 11 — 13 вересня 1987. Організував Фестиваль некупленого кіно (1989 — 1990, м. Подільськ), надав йому статусу Відкритого російського фестивалю «Кінотавр» (1991 — 1993, м. Сочi), який згодом отримав статус Міжнародного сочинського кінофестивалю (1994). Почесний громадянин міста Одеса. Перебуває в третьому шлюбі.
Цікаво, чи не так? Іншому вистачило б на три життя. Але тільки не Рудінштейну. Він сповнений творчих планів і з задоволенням освоює нові життєві території. Справжній джеклондонівський герой.
Наша розмова відбулася під час останнього приїзду Марка Рудінштейна до Києва з прем’єрою фільму Валерія Тодоровського «Коханець», яку було організовано в рамках фестивалю «Відлуння «Кінотавра».
Рудінштейн — розумний, щирий, чарівний, і це вигідно вирізняє його від багатьох представників кінематографічної богеми, які панічно бояться «випасти з образу». Розпочала розмову я з запитань не дуже «зручних», однак це анітрохи не збентежило нашого героя: відповідав він охоче, з гумором, не втрачаючи при цьому своєї звичної галантності і доброзичливості.
«ТЕПЕР НА «КІНОТАВРІ» Я ПРОСТО ВЕСІЛЬНИЙ ГЕНЕРАЛ»
З досьє
— Я знаю, що у вас були проблеми з фестивалем. Однак ви, як і раніше, залишилися в «Кінотаврі». Як говорив згаданий вами Березовський, «євреї прощаються, але не йдуть»?
— Я, дійсно, хотів залишити «Кінотавр», вже було підписано контракт і попрощався з усіма… Але коли я побачив, що ці «хлопчики» хочуть зробити, залишився… частково. Тепер фестиваль має іншого генерального продюсера і я не сиджу від початку до кінця під час його проведення — приїжджаю на три-чотири дні. По суті, я просто патроную фестиваль — отакий «весільний генерал». Більше не шукаю грошей на проведення. Це була одна з найбільших проблем — захід досить витратний.
— Знаю, що у вас з Нікитою Міхалковим був деякий конфлікт, пов’язаний із кінофестивалем. Які тепер ці стосунки?
— Міхалков — людина, яка товаришувати не вміє: він дуже самодостатній для цього. Але коли самодостатність виражається тільки в творчості — це півбіди і його особиста справа. А коли це стає комерційними проблемами — інша річ. Але доля усього російського кіно не тільки від Міхалкова залежить. І тут вже присутні сильні руйнівні тенденції. Але, повторюю, звинувачувати тільки його в цьому — важко. Говорять, що Нікіта Сергійович цинічно хотів відібрати у Гусмана Дiм кіно. Але й Гусман так само цинічно хотів використати Дiм кіно у своїх інтересах. Такого навколо багато — на кінематографічному «тілі» немає вже живого місця. І «Кінотавр» у сучасному контексті — фестиваль «об’єднувальний»: ми нікому не перейшли дорогу, у нас всі товаришують. «ДО ОДЕСИ Я СТАВЛЮСЯ, ЯК ДО КОХАНОЇ ЖІНКИ, ЯКУ ЗУСТРІВ ДУЖЕ ПІЗНО…»
— Марку Григоровичу, чи велика зона ваших бізнесових і кінематографічних інтересів на території України? Частенько ви у нас останнім часом.
— Якщо чесно, то інтересів немає ніяких. Мені 56 років, і я розумію, що фізичних сил на багато не вистачить. Скажiмо, я намагався в Одесі відновити «Золотий Дюк». Але там дуже багато корупції, і я вирішив не влазити в цей бруд. Коли у мене запитують, як я ставлюся до Одеси, я відповідаю: «Як до коханої жінки, яку зустрів дуже пізно. Можна говорити про кохання, робити якісь подарунки, але бути з нею постійно — на жаль! — сім’я, діти». Так що Одесі я тепер можу тільки робити якісь подарунки». Повинен сказати, що ви йдете слідом за Росією, але при цьому запізнюєтеся рокiв на два-три. Тому нехай все йде еволюційним шляхом. Поки у мене такий настрій. А там подивимося.
«ДО ЯНКОВСЬКОГО Я НА ЧАЙ НЕ ХОДЖУ»
З досьє
— А до власного акторства ставитеся всерйоз?
— Чоловіки — вони як великі діти, їм завжди хочеться погратися з «пістолетиком». І пістолетик цей, як правило, те, на що не вистачило часу в молодості. Або обставини перешкодили. Я приходжу на репетиції і отримую масу задоволення: не потрібно думати про чиюсь зарплату, розписуватися в контрактах. Це абсолютно інший стан!
— Ви дуже любите своїх друзів-акторів, і навіть в одному інтерв’ю заявили, що відчуваєте себе при них кимось на зразок «фотографа». Судячи з того, як ви трималися сьогодні поруч iз Янковським і Тодоровським, ніяким фотографом чи іншим «при» ви себе не відчуваєте. Навіщо іронізуєте тоді?
— Ні, людина я самодостатня. У побуті зі знаменитостями спілкуюся мало. Скажiмо, до Янковського додому на чай не ходжу. Поза роботою у мене абсолютно інші інтереси та інші друзі. Зараз я намагаюся доотримувати те, чого не отримав у дитинстві — доосвічуюсь, дочитую книги, дослуховую музику. Вчуся отримувати задоволення від раніше незнайомих мені речей.
— І так само гостро відчуваєте життя, як в молодості?
— Я чітко розумію свої фізичні можливості, багато працюю і сильно втомлююся. Але я людина іронічна, і це рятує. Намагаюся не брати участі ні в якій гидоті — просто відходжу в бік. З роками я відчуваю все більший відчай: хоч скiльки б намагався, багато чого вже не встигну — і це прикро. З досьє
Рудінштейн не обманюється щодо своєї акторської кар’єри і признається із серйозністю великої дитини: «Гамлета мені не зіграти, короля Ліра — глибини не вистачить, щоб зрозуміти його трагедію. А ось зіграти трагедію маленького єврейського батька дуже хочу. І в Ленкомі є вистава «Поминальна молитва», яку зараз не граються. Мені хочеться в ній виконати роль. Це буде мій фініш. Я веду на цю тему переговори з Марком Захаровим». З досьє
Газети багато писали про висловлювання Міхалкова на адресу Рудінштейна: «Рудінштейн протягом 10 років намагався зробити з «Кінотавра» престижний фестиваль, але дворняга ніколи не зможе стати породистою собакою». Рудінштейн образився, але стримався, а пізніше в ефірі у Дмитра Діброва проявив гідність і толерантність: «Дуже добре, коли дворняга мріє стати дворянином, погано, коли дворянин стає гіршим за дворнягу». Обмінялися шпильками — не більше. Однак Марк Григорович розуміє й інше: поганий свiт кращий доброї сварки, і коментує стосунки з Міхалковим просторікувато: «Не потрібно ілюзій на цю тему. Є лідери: Міхалков і Рудінштейн. І хоч я розумію своє місце під сонцем і сто разів пішов би на контакт, на переговори, все одно слід враховувати, що є момент змагання. Кожен із нас сповнений сил і хоче щось довести... Коли вистачає розуму, можна домовитися… не заважати один одному жити».
