Бути причетним до певного фестивального життя нині не просто популярно — спостерігається певна мода на подібні рухи. Та проектів, які б із невеличкого заходу, ініційованого кількома зацікавленими особами, виросли до досить масштабних культурних акцій, в Україні небагато. Серед таких — Міжнародний фестиваль мистецтв імені Булгакова, в основі якого — справжня культурно-просвітницька місія. Щоправда, цього року «Булгаковські дні» проходять у дещо зміненому форматі. Отже, про стан проекту сьогодні і про те, як виглядатимуть нові «Зустрічі з Майстром» у майбутньому, розповідає художній керівник фестивалю Віталій МАЛАХОВ.
— Віталію Юхимовичу, Булгаковський фестиваль вже шостий рік «відкриває Майстра місту», тобто дає можливість українцям та представникам інших держав ближче познайомитися із Михайлом Афанасійовичем. За цей час для себе особисто ви зробили певні відкриття?
— За ці роки мені довелося відкрити для себе незаперечну істину: Булгаков є справжнім культурним, мистецьким брендом — і до його творчості можна звертатися необмежену кількість разів. Кожне прочитання Булгакова є новим. Адже ми можемо помітити, що усі творчі люди час від часу або звертаються до Булгакова, або цікавляться його текстами, або планують і бажають це зробити. Окрім того, я переконався, наскільки цей «Майстер» є складним та неоднозначним. Незважаючи на те, що Україна визнала свого «блудного сина», багато представників нашої держави не стомлюються «сперечатися» з Михайлом Афанасійовичем, що додає йому цінності. Недаремно пам’ятник Булгакову, відкриттю якого і присвячений цього року наш проект, став унікальною акцію. Він є першим кроком до вшанування творчості письменника, адже раніше на будинку на Андріївському узвозі, № 13 був лише напис — «Тут жив Булгаков». Нам було навіть проблематично встановити меморіальну дошку, адже й у своєму житті i у творчості він, як то кажуть, «ходив по лезу бритви» — був незручним для суспільства, а особливо для деяких його представників, не бажаючи нікому годити...
— Яких змін набув ваш булгаковський проект?
— Наш фестиваль дійсно зазнав важливих змін. Нині створено віртуальний клуб «Майстер», до якого увійшли досить поважні та відомі персони у світі мистецтва. Серед них — Роман Балаян, Борис Краснов, Євген Каменькович, Олександр Боровський, Роман Віктюк та інші. Я можу без зайвого кокетства сказати, що мого авторитету іноді замало для того, аби домовитися про участь у фестивалі із багатьма світовими майстрами, наприклад, такими, як Кшиштоф Зануссі. А наявність художньої ради фестивалю, до якої входять такі імениті митці, працює на популяризацію проекту як серед глядачів, так і серед потенційних учасників. Окрім того, у такому складі нам простіше знаходити кошти на проведення фестивалю, залучаючи до цієї справи серйозних спонсорів. Та й складно тягнути одному такий масштабний проект, адже я маю займатися своїм Театром на Подолі, ставити вистави, а підготовка фестивалю потребує значної праці протягом усього року. Тому зміни, на яких я наголосив, так би мовити, дозволили розширити межі фестивалю, незважаючи на те, що через хворобу не змогли приїхати багато відомих акторів, наприклад, Андрій Мягков, Микола Олялін, Олексій Баталов...
— За якими критеріями ви відбираєте людей або колективи для участі в проекті?
— Головний критерій — це любов до творчості Булгакова. Причому взяти участь можуть представники різних видів мистецтва, прихильники різних форм, навіть носії протилежних думок. Мені навіть закидали щодо певної «попсовості» фестивалю. Але я не бачу в цьому ніякого негативу: заради того, щоб Булгакова читали й знали широкі кола, ми маємо право вдаватися до абсолютно різних засобів. Я вважаю, навіть добре, коли з приводу побаченого та почутого виникають різні думки. Вони не вступають у конфлікт, а вкладаються у своєрідний дискурс стосовно текстів автора, який дійсно цього вартний. Тим більше, я не вважаю, що маю якесь право на ексклюзивне розуміння Булгакова.
— Відомо, що від початку фестиваль існував як локально театральний проект, перетворившись згодом у досить масштабну мистецьку акцію. Такий рух є органічним, випадковим чи концептуальним?
— Перший фестиваль дійсно був більшою мірою театральним, але я навмисне запропонував форму не просто показу сценічних творів, вистав, а читань, що дає більше можливості для участі у проекті представників різних видів мистецтв. Звісно, у контексті фестивалю можуть бути показані вистави, але не тільки... Була навіть думка створити театр, у якому ставитимуться лише сценічні опуси за текстами Булгакова (на зразок Шекспірівського театру, який існує на Заході). Так, такий театр, можливо, і має право на існування, проте я б, наприклад, не наважився віддати під таку ідею Театр на Подолі. Поки що згоден ставити у нашому приміщенні якісні вистави — якщо деякі з них будуть за творчістю Булгакова, будь ласка...
— За планованою раніше концепцією, кожного року фестиваль мав бути присвячений читанню якогось твору Булгакова...
— Так, і ми не збираємося відходити від цієї структури — лише у цьому році зробили невеликий виняток у зв’язку із такою визначною подією, як відкриття пам’ятника Булгакову. Проте фрагменти «читань» також матимуть місце — наприклад, уривки з «Білої гвардії», «Театрального роману», п’єси «Біг».
— Які моменти вважаєте справжнім досягненням?
— По-перше, це знову ж таки створення клубу «Майстер». Не хочеться виглядати нескромним, проте до теперішнього часу Булгаковський фестиваль сприймався лише у контексті Театру на Подолі. Це природно, адже у нашому театрі працюють актори, яких я хочу бачити серед учасників цього проекту. Проте зі створенням клубу у цьому сенсі можна очікувати на певні зміни... По-друге, у цьому році нам довелося залучити до участі у створенні проекту спонсорів — мобільного оператора МТС та «Альфа банк», які нам дуже допомогли і підтримали. І, звісно, дуже важливо, що Київ визнав свого «Майстра». Яскраве тому підтвердження — відкриття пам’ятника письменнику.
— Чого ви чекаєте від фестивалю у майбутньому?
— Насамперед, хотілось би вірити, що у нашій країні не буде днів жалоби. У зв’язку із катастрофою у Дніпропетровську нам довелося вносити в структуру фестивалю значні зміни. Саме тому багато учасників з інших країн не змогли дістатися до Києва, адже у них також — досить щільний робочий графік, квитки у зворотній бік, запланована участь у виставах у себе на Батьківщині. Та решта залежить від нас самих: приємно те, що Булгаковський фестиваль стане більш різноманітним, масштабним, творчім проектом, адже ведуться досить серйозні переговори із багатьма відомим митцями, які приймають нашу ідею й із задоволенням готові взяти участь у проекті.
