Створені ним фільми не схожі на ті, що штампуються з розрахунку на касовий успіх. Вони примушують глядача думати. Уже одна ця риса — величезна рідкість у сучасному кінематографі. Сокуров ніколи не знімав «прохідних» стрічок. Критики називають режисера «класиком сучасного кінематографа».
Олександр Миколайович Сокуров народився 1951 року в Іркутській області (Росія) в сім’ї військового. Спочатку Олександр про кіно навіть не думав, а хотів стати режисером на радіо: «Моє життя не має жодного стосунку до того, що я роблю. У нашому домі ніколи не бувала й не читала віршів Ахматова, і Шостакович також не грав нам на фортепіано».
Після закінчення середньої школи 1968 року він вступив на історичний факультет Горьківського університету, пише РІА «Новости». Коли навчався, почав працювати в штаті редакції художнього мовлення Горьківського телебачення як помічник режисера. За роки роботи на Горьківському телебаченні молодий режисер поставив кілька телевізійних фільмів і кілька телепрограм прямого ефіру. 1974 року Сокуров захистив диплом історика, а через рік вступив на постановочний факультет ВДІКу в майстерню документального кіно Олександра Згуріді.
Перша художня стрічка Сокурова «Самотній голос людини» за мотивами оповідання російського письменника Андрія Платонова, що пізніше отримала низку фестивальних нагород, не була зарахована керівництвом інституту як диплом. «Було завдання засунути мене кудись подалі. Становище ректорату було складним, мене непросто було викинути з інституту, я все ж таки отримував стипендію імені Ейзенштейна. Закрита стрічка була чорною позначкою — після цього режисер ніде вже не міг працювати. Ще до «Ленфільму» я намагався влаштуватися на «Біларусьфільм», але мені сказали: «Ви нездібна до кіно людина». І не взяли», — розповідав режисер.
Саме цей час для Сокурова знаменний моральною й професійною підтримкою видатного й тоді опального режисера Андрія Тарковського, який високо оцінив перший фільм молодого режисера. Дружба Сокурова з Тарковським не припинялася й після від’їзду останнього з Росії: «У найважчий момент мого життя, коли від мене всі відвернулися й чимало колег-кінематографістів гидливо поглядали в мій бік, він зробив усе, щоб врятувати мене, завдяки йому мене взяли на «Ленфільм». 1980 року Сокуров був зарахований у штат кіностудії, де працював над своїми першими ігровими стрічками. Паралельно співпрацював з Ленінградською студією документальних фільмів, де зняті в різний час всі його документальні кінострічки.
Уже перші фільми, які він зробив у Ленінграді, викликали негативну реакцію у партійного керівництва міста та в Держкіно. Тривалий час, аж до перебудови (кінець 80-х), жоден з його фільмів не був допущений радянською цензурою до показу.
«Писали, що я займаюся антирадянською діяльністю, дружу з Тарковським, зустрічаюся з іноземцями. У цих «листах» були й вимоги до КДБ негайно мене відправити до табору, оскільки я невиправний антисовєтчик».
Лише 1987 року, на другому році перебудови, Сокурова легалізували, випустивши на екран одинадцять фільмів, знятих за дев’ять років. Ціле «зібрання творів». Фільми документальні, історико-філософські: про долю Росії, її культуру; про взаємовідносини митця й народу, митця й влади, людини й часу. Суб’єктивні, поетичні, сповідальні.
Сокуров був учасником і лауреатом багатьох міжнародних фестивалів, у різних країнах світу майже щороку відбуваються ретроспективи його фільмів.
1995 року за рішенням Європейської Кіноакадемії ім’я Олександра Сокурова зараховане до ста найкращих режисерів світового кіно. Сокуров неодноразово отримував нагороди міжнародних кінофестивалів. 2004 року Олександру Сокурову присвоєне звання Народного артиста РФ.
«У Росії мої фільми не потрібні. Я не жаліюся, я кажу про це як про факт. Аж ніяк необов’язково, що він мене засмучує. Ні, отже, ні. Я надто незалежно існую в кіномові, щоб не враховувати, що це цілком може бути комусь не до вподоби», — каже Олександр Миколайович. — Я не люблю відзначати день народження. На Новий рік обов’язково сиджу вдома. Не люблю пліток і обговорення інших людей. Не люблю базікання про національне питання. Нічого особливого в моєму житті немає. Я абсолютно елементарна людина. Люблю смажену картоплю, чорниці, котлети, компоти, щі. Я не п’ю й ніколи не бачив у алкоголі відволікаючої сили. У мене завжди було лише одне бажання — працювати».
ДОВІДКА «Дня»
Як режисер О. Сокуров зняв такі фільми: «Самотній голос людини», «Розжалуваний», «Дні затемнення», «Врятуй і збережи», «Коло друге», «Мати і син», «Східна елегія», «Молох», «Телець», «Російський ковчег», «Сонце», «Олександра» та інші.
