— Закінчився відбір учасників конкурсу. Цього року ви, як і звичайно, робили його за фонограмами чи запровадили регіональні відбіркові тури?
— Учасників обирали тільки за фонограмами. На самому початку існування конкурсу була спроба регіональних прослуховувань. Але досвід довів, що все це призводить до дрібної корупції місцевого значення. Кожний тягнув свого протеже, а представника із Києва, якого ми командирували, намагалися заохотити подарунками. Тому принцип у нас один: збираються всі касети, сідають музиканти різних напрямків і вирішують долю тих, хто дав свою заявку на участь.
— А чи бувають «проколи», коли з касети ви чуєте чудове виконання, а на конкурсі раптом виявлялося, що учасник не володіє азами вокалу?
— Звичайно, бували. І ви, журналісти, до речі, ставали свідками цього. Але тому й існує три відбіркових тури. На першому турі обираємо кращих. А на двох останніх — формуємо лідерів.
Цього року ми отримали більше трьохсот заявок. Так що роботи у відбіркової комісії буде предостатньо. Адже треба обрати двадцять учасників. Можливо, кількість цього року збільшиться за рахунок зарубіжних учасників. Наприклад, з Білорусі надійшло аж чотири заявки. А Білорусь взагалі має дуже гарних співачок, достатньо згадати лауреатів минулих конкурсів: Ірину Дорофеєву, Вікторію Деменчук, Ольгу Вронську. Грузія цього року везе кількох представників, а вони просто так не їдуть. Високий виконавський рівень з року в рік демонструють і гості з Болгарії. Отже, якщо і цього року будуть виконавці того ж рівня, ми їм не відмовимо в участі.
— Миколо Петровичу, ви завжди підкреслювали і підкреслюєте, що конкурс у Ялті — це насамперед конкурс вокалістів. А потім вже журі оцінює імідж, манеру виконання, костюми тощо.
— Ті ж самі критерії оцінки конкурсантів залишаються і тепер. Це тільки у нас в Україні придумали, що є виконавці і є вокалісти. Про Іру Білик кажуть, що вона не співачка, а виконавиця. Тим самим начебто підкреслюючи, що виконавцю не обов’язково мати голос. Виконати пісню може кожний, а ось заспівати — ні. Ми на своєму конкурсі відкриваємо і підтримуємо талановитих співаків.
— Які обов’язково мусять виконувати хоча б одну сучасну українську пісню. Головна умова вашого конкурсу не змінилася?
— Так, учасник, з якої б країни він не був, має обов’язково вивчити українську пісню і співати її у першому турі. Цього року будуть представники з Молдови, Румунії, Білорусі, Болгарії, Вірменії, Грузії, Прибалтійських країн. І всі вони обов’язково співатимуть українські пісні. Лауреат минулорічного конкурсу узбек Ширзод Остонов, до речі, вивчив три українські пісні і блискуче співав їх на заключному концерті.
— Але де молодим виконавцям, скажімо, з Грузії шукати слова і ноти українських пісень, якщо навіть в Україні їх важко знайти?
— Дійсно, зараз в Києві немає магазину «Ноти», де колись можна було придбати пісенники. Майже ніхто не займається в країні випуском музичної літератури, тому Фонд імені Володимира Івасюка, який я очолюю, вирішив цю прогалину ліквідувати: разом з журналом «Пам’ятки України» ми видаємо збірки українських сучасних пісень, тексти і ноти. Треба ж, щоб люди орієнтувалися в сучасній музиці. Розповсюджуємо ці збірочки між учасниками і членами журі конкурсу, що приїхали до нас із-за кордону. Нехай українську пісню знають в світі! Пригадую, два роки тому молода співачка з Казахстану Діна Джантелова, котра приїхала в Україну вперше, так завзято співала та ще й пританцьовувала пісню «Моя Буковина», що дехто з журналістів почав допитуватися, чи є у Діни українське коріння. А знайшла дівчина слова і ноти цієї пісні в державній бібліотеці у відділі іноземної літератури. Так що той, хто хоче взяти участь у нашому конкурсі, українську пісню завжди знайде.
— До речі, за традицією лауреати конкурсів минулих років обов’язково беруть участь у заключному гала-концерті. Чи приїдуть улюбленці ялтинської публіки Діна Джантелова, Ширзод Остонов, Неллі Чобану та інші лауреати цього року до Криму?
— Ми і на цей раз запрошуємо всіх своїх лауреатів. А їх за шість років проведення конкурсу «Ялта» назбиралося вже чимало. Але, самі розумієте, що з Узбекистану та Казахстану до Ялти чималий шлях.
— Чи слідкуєте за долею своїх переможців?
— Щоб займатися ними й надалі, треба мати великі гроші. І потім конкурс — це змагання. Хіба після перемоги Борзова на Олімпіаді олімпійський комітет допомагав йому бігати? Ми ж не продюсерська агенція. Конкурс дає молодій людині поштовх, переконаність у власних силах, але подальша доля залежить вже від нього самого і, звичайно, від удачі. З радістю дізнаємося про успіхи Неллі Чобану в Молдові, про професійне зростання Ірини Дорофеєвої в Білорусі. Ширзод Остонов став у себе в Узбекистані справжньою зіркою. Багато працює Олександр Пономарьов, і результат цієї праці ви всі бачите. Не загубилися на українській естраді і той же Юрко Юрченко, і Марина Одольська. Ми можемо допомогти їм лише порадою. Наприклад, повернувшись з Вітебська із «Слов’янського базару», Одольська відразу прийшла до нас. Розповіла, як все там було.
— Мабуть вона дуже прикро вражена після поразки?
— Ні. Як на мене, вона чудова співачка. А маючи Гран-прі конкурсу ім. В. Івасюка, їй взагалі на цей «Базар» чи «балаган» треба було дивитися звисока. Захотіла поїхати? От вона і поїхала. Захотіла отримати ляпаса від Пугачової? От і отримала. Що до останньої, то її висловлювання щодо Івасюка, мовляв, вона не знає такого композитора, перекреслює взагалі її спроможність бути суддею конкурсів. Бог їй суддя. А її лауреатам... Що ж, великим кораблям — велике плавання. Ми їх ще послухаємо.
— Ще одна ваша переможниця Ірина Шинкарук, яка отримала в Ялті Гран-прі, на конкурсі в Донецьку взагалі не увійшла навіть у число лауреатів.
— Конкурси — це змагання. Перемоги можуть чергуватися з невдачами. Але, на мій погляд, замість того, щоб їздити по змаганнях, Іра мала б зайнятися репертуаром, зовнішнім виглядом, сценічними рухами, тобто тим, що і є складовими аплуа співачки. Ну, поїхала вона в Донецьк. Навіщо? Хто її вже не знає? Це тактична помилка її та її продюсерів-батьків. Вони самі собі підставили підніжку.
— Колись ви сказали, що якби на конкурсі в Ялті Наталка Могилевська співала так, як співає зараз, то ніколи б лауреатом не стала.
— Мені, дійсно, не подобається, як вона зараз працює. На сцені вона більше розмовляє, бігає, агітує («не слышу!», «где ваши руки?», «давайте вместе»), ніж співає. Але, може, це така нова течія. Хто його знає?
— А талановиті ялтинські лауреати Женя Топчій, Аня Зотьєва — куди поділися після своїх багатообіцяючих перемог?
— Женя Топчій вийшла заміж і припинила кар’єру співачки. Аня Зотьєва деякий час намагалася працювати в столиці, але щось в неї не вийшло. Давно нічого не чув про неї. Тобто, це життя. Конкурс дає шанс, крила, якими кожен здатен розпорядитися по-своєму.
— Цього року конкурс молодих виконавців «Ялта-2001» відбудеться під патронатом Президента України Леоніда Кучми. Чи означає це, що оргкомітет нарешті позбудеться всіх фінансово-організаційних труднощів, що супроводжують його з року в рік?
— Під час нашої зустрічі Леонід Данилович з великим розумінням поставився до двох конкурсів — у Ялті і у Чернівцях. У нашій зустрічі мене найбільше вразило те, що керівник такого рангу обізнаний у проблемах сучасного мистецтва, в тому числі естради. Звичайно, заручившись підтримкою першої особи в країні, ми маємо надію на те, що конкурс буде вчасно профінансований, що не доведеться чекати виділені державою кошти місяцями. Втім, розпорядження Президента виконують десятки людей. Чи знайдуть вони між собою порозуміння? Сподіваюсь, що знайдуть.
— Міжнародний конкурс молодих виконавців популярної сучасної естрадної пісні в Ялті — це складова частина фестивалю «Море друзів». Цього року фестиваль відбудеться всьоме. Кого з зірок запрошуєте на нього?
— За допомогою конкурсу ми відкриваємо нові імена. В свою чергу наші лауреати, які згодом стають зірками, роблять і нам, і нашому фестивалю ім’я. Це лауреати з Білорусі, Молдови, Болгарії, Узбекистану та інших країн — це і є море друзів.
