6 лютого Новий рік відзначать за китайським календарем, і лише тоді з повним правом у свої володіння вступає Земляна миша. Вона недаремно така важлива, адже саме цей знак, за східними правилами, є першим, який починає черговий дванадцятирічний цикл. А ми помахом мишачого хвоста... відкриємо театральну завісу 2008 року. На сцені — головна героїня Миша, яка готова відігравати центральну роль у п’єсі за назвою «Рік імені Мене». Зазирнемо в програмку, що там пишуть про головну дійову особу? Миша цінується як символ багатства й успіху. Люди-миші мають високий інтелект, відкриті та цілеспрямовані, незлопам’ятні й добрі, енергійні та спостережливі, вміють заробляти гроші. При цьому егоїстичні, мають потяг до зовнішньої новизни та зміни обстановки. У любовних стосунках їх відрізняє ґрунтовність і серйозність. А серед однолюбів найбільша кількість саме Мишей. Земляна Миша обдивилася в київському театральному просторі й покликала до себе в партнери акторів зі «своїх», з Мишачого братства...
Станіслав БОКЛАН, актор Київського Молодого театру:
Багато знімається в кіно, активно зайнятий у репертуарі рідного театру, протягом десяти років виходить на сцену в образі чарівного Дон Жуана. Лауреат Театральної премії «Київська пектораль» за роль Графа у виставі «Хоровод кохання». Серед останніх яскравих кіноробіт: Станіслав — роль у фільмі «Коротка відпустка Лариси Ларіної», серіали «П’ять хвилин до метро», «Чаклунське кохання», «Серцю не накажеш».
— Якщо познайомитися з характеристиками знака Миші, то багато що з її негативних рис є й у мені: честолюбний, егоїстичний... А якщо пригадати, що я пишу епіграми для капусників, то можна сказати, що я ще й жорстокий (у значенні оцінок і власної творчості, і роботи колег), — признається С. Боклан. — Насамперед починаю з себе, потім уже кепкую з інших. Ще мені подобається присутність у цього знаку такої риси, як чарівливість. За всіх часів негідники були привабливими... Ну, це так, жарт. Поза сценою я люблю бути непомітним, не звертати на себе уваги. Головне, що в тебе всередині, а зовнішня сухозлітка — це все наносне. Пам’ятаю, як 1980 року я стояв на службовому вході Театру сатири в Москві та побачив, як скромно пройшов Андрій Миронов на виставу «Одруження Фігаро». Славу цієї людини в той час важко було перебільшити, а от зовні він нічим не виділявся. А міг би під’їхати на лімузині, відчинити двері ногою... Але справжній професіонал не буде стурбований зовнішньою стороною. Я людина не тусовочна. Режисери чомусь вважають мене героєм, і ніхто не бачить у мені гострохарактерного актора. Але мрію зіграти когось із гоголівських «Мертвих душ», тільки не Чичикова. Хоча акторська доля — непрогнозована. Наприклад, у серіалі «П’ять хвилин до метро» мене запрошували на чотири знімальних дні, зіграти директора клініки, куди влаштовується на роботу головна героїня. А вийшло, що ця роль стала однією з головних. Мені хочеться думати, що це не просто воля обставин, але й моя заслуга. Хоча в зйомках серіалів потрібно повністю покладатися на режисерів, там робота йде, що називається, з коліс. Сьогодні написали, завтра знімається. Це не вистава, де акторові п’єса відома й він може побудувати всю лінію ролі, в серіалі ти повинен просто переконливо й органічно існувати в запропонованих обставинах. Якщо говорити про гороскопи, я їх особливо всерйоз не сприймаю. Вірю в певну визначеність наперед, яка, мабуть, і міститься в році нашого народження, даті, часі. Хоч я особливо не фантазую, сприймаю життя таким, яким воно є.
Тетяна ШЕЛІГА, артистка Театру ім. Лесі Українки:
Глядачі Російської драми можуть побачити акторку в головній ролі у виставі «Немного нежности», а також у виставах «Дон Кихот. 1938 год», «Госпожа министерша». Особливу популярність акторці принесла роль Антонівки в серіалі «П’ять хвилин до метро».
— Звичайно, визначати людей за знаками зодіаку та давати рокам імена звірів — це не наші традиції, а східні, але ми вже звикли до цього, — говорить акторка. — Мені здається, це знак непоганий. Що в Мишки головне? Все в дім, у норку свою. Це говорить про те, що людина любить свою родину, родинне вогнище. І це дуже добре і для чоловіка, і для жінки. Рік Миші має й іншу назву — Рік Пацюка (дуже розумні тварини, недаремно ж на них роблять усілякі досліди, такі, які потім можна застосовувати й до людини). Звірятка швидкі, хитрі, як непросто справитися з ними... І хоча до гороскопів я ставлюся скептично, але до образів мишей у мистецтві — чудово. Найперша асоціація — сир у мишоловці, а пара дивовижних мишенят, які докучають добродушному Коту Леопольду! А мишка, останнє зусилля якої допомогло ріпку витягнути? Ось вони які молодці, мишки! Що я вже давно відзначила для себе — коли наступає рік Миші, люди якось із надією дивляться в майбутній рік, передбачаючи, що він буде спокійний і багатий.
Олексій ЛІСОВЕЦЬ, режисер Київського театру драми та комедії на Лівому березі Дніпра:
У його послужному списку понад 30 спектаклів. З останніх робіт — спектакль «Якість зірки», поставлений до ювілею Ади Роговцевої і «Не все котові масниця». Лісовець — лауреат театральної премії «Київська пектораль» за спектакль «Ромео і Джульєтта». Як кінорежисер зняв телефільми «Професор у законі», трилер «Третій зайвий» і «Уроки зваблювання».
— У гороскопи, в знаки років я вірю як у деяку традицію людей, оскільки важко зберігати невинну невіру в те, у що вірять люди, які мешкають поруч із тобою і ставляться до цього серйозно, — підкреслив О.Лісовець. — Але як людина православна вірю в Бога і знаю, що будь-яке гороскопознавство вважається гріхом, але разом із тим, оскільки зараз такі віяння існують і вони володіють розумом дорогих мені людей, то і я певною мірою схильний до цього впливу. Але це не визначає моє життя. Розумію, що описи особливостей людських характерів — це якась колективна вигадка, якій багато століть, але в якій все-таки відбивається більше позитиву. У кожному знаку присутнє все рівномірно, адже немає такого, щоб було зібрано або погане, або добре. Напевно, в мені присутні риси, приписані знаку Миші. Честолюбство? А в кого з людей нашої професії воно відсутнє? А ось чванитися своїми успіхами мені не властиво. Це, напевно, теж від Миші. Адже вона звикла більше тихо в норці сидіти і не висовуватися, бо зжеруть. Єдине, в чому я впевнений точно, — я абсолютно не хочу бути сірим і сірістю. Ніколи не звертав увагу на те, під яким знаком народилася жінка, яка мені подобається. Я взагалі в захопленні від жінки як від дару Божого. Спілкування з будь-якою жінкою настільки може збагатити, що думати про те, хто вона за знаком зодіаку, — взагалі безглузде заняття. По-моєму, в кожній жінці є весь арсенал цих знаків, та ще можна знайти в ній 144 різних звіра, так що надавати значення цьому не варто. В одному зі своїх спектаклів («Корсиканка») мені довелося використати пацюків. Там йдеться про те, що Наполеон мешкає на острові Св. Єлени в колишньому хліву, пацюки там все зжерли і бігають ледве не по його ногах. Спочатку я вирішив зробити механічних пацюків, які рухалися б по сцені, таких собі пацюків-артистів, але потім відмовився від цієї ідеї, і на сцені розставлені просто муляжі пацюків, що потрапили до мишоловки. Так от я «знущався» зі свого знаку...
Олександр ГЕТЬМАНСЬКИЙ, актор Театру ім. Лесі Українки:
Грає головні ролі у спектаклях «Дуже одружений таксист», «Дон Кіхот. 1938 рік», «Прибуткове місце». Знімався в серіалах «Янгол- охоронець», «Сестри по крові», фільмах «Адреналін», «Старики-полковники».
— До гороскопів і знаків зодіаку ставлюся дуже спокійно і значення прогнозам такого роду не надаю, — розповів О. Гетьманський. — Приміряти на себе якісь характеристики знаку Миші мені складно, це видніше людям збоку. Вважаю, що я — людина великою мірою ґрунтовна, яка не пурхає по життю. А взагалі поділяю погляд Кустуриці на світ, що життя є диво, життя є робота, робота — це свято. Ну нехай не завжди свято, але буде і на нашій вулиці свято... Шкода, що в нас намагаються привчати народ помічати більше погане, а не акцентують на хорошому, відбирають надію. Цим, на жаль, грішить і мистецтво, вважається, якщо кіно без убивства, то глядачі його не дивитимуться, і тому запитані екшени, бойовики. Зараз комедії знімати розучилися, а хочеться доброго кіно з людськими історіями.
P.S.: Отже, до своїх живих сіреньких «братів» наші герої ставляться без великої симпатії. Як то кажуть, мистецтво — одне, а життя — зовсім інше!
