У перший тиждень жовтня до Херсона завітав польський художник і різьбяр по дереву Олександр МАЄРСЬКИЙ. Відомий на батьківщині митець і лауреат багатьох європейських форумів відгукнувся на запрошення херсонської художниці Валерії Москвітіної, з котрою познайомився на міжнародному пленері художників у Польщі. Утім, польський художник приїхав не просто у гості чи як турист. Головна його мета — вперше за довгі роки зустрітися зі своїми рідними, котрі живуть у Львові та Івано-Франківську, а в Херсоні — створити у стовбурі дерева, що розташоване біля однієї з церков міста, образ Ісуса Христа, котрий думає про людство перед своїм розп’яттям.
Під час розмови митець розповів мені цікаві факти з історії свого роду, який тісно пов’язаний з Україною. Художник попросив не називати прізвищ тих, про кого розказував, тож обмежимося лише назвами родинних зв’язків.
Мати Олександра була українкою. Вона народилася 1928 року в Карпатському воєводстві, яке нині належить до України. Дідусь і бабуся різьбяра походили з українських волинян. 1945 року, коли Друга світова війна добігала кінця, рідню нашого героя розділив кордон між Польщею та радянською Україною. Його мама з тіткою були змушені тікати від совєтів до Угорщини, а двоє братів залишилися в СРСР. Зустрітися знову їм удалося лише через 28 років після війни, а сам Олександр уперше побачив своїх дядьків кілька тижнів тому.
«Я завжди розумів, що мушу відвідати батьківщину моєї мами й зустрітися з рідними. Війна між СРСР та Німеччиною — то є велика трагедія ХХ століття. Вона торкнулася горем чи не кожної родини в тих країнах, де відбувалися бойові дії, — каже польський гість. — Мого діда, котрий був греко-католицьким священиком, розстріляли солдати НКВД, маму надовго розлучили з її родиною, а тьотю жорстока тоталітарна машина Радянського Союзу вислала до Сибіру, забравши її десятирічну дочку в дитбудинок. Тоді постраждало дуже багато людей. Однак сьогодні ми повинні зрозуміти наших попередників і навчитися прощати їм гріхи. У поганих державах були й добрі люди. Тоталітаризм задурманив голови державних мужів тієї доби, а від репресій страждали здебільшого прості громадяни, рядові солдати і фанатики тих режимів. Так мене вчили в ліцеї імені Северина Гощинського, який, до речі, похований у Львові, про що я теж дізнався нещодавно». Напевно, через такі погляди релігійна тематика посідає чільне місце у творчості Олександра. На його думку, сучасникам варто добре знати історію, щоб не повторити страшних помилок минулого. А ще — плекати у своїй душі почуття доброти, любові до життя і до людей, які поруч.
«Валерія Москвітіна запросила мене до Херсона, щоби я зобразив Ісуса, котрого чекають страждання на хресті, — продовжує художник. — Ця робота присвячена моєму дідові й усім жертвам тоталітарного режиму, незалежно від національності. Моя мама жила в багатонаціональній громаді і з дитинства вчила мене розуміти, що всі народи є рівними: німці, євреї, поляки, українці, росіяни... Своєю творчістю я несу в суспільство такі ж думки. Нехай завдяки культурі люди навчаться шанувати інші нації».
Пан Олександр уже завершив свою роботу. Тож усі охочі можуть споглядати оригінальний витвір мистецтва, який віднині зустрічає парафіян церкви Святої Варвари в Херсоні.
