Цього року на фестивалі виступили понад 150 музикантів із різних країн, і форум розширив свій музичний формат. На його головній сцені звучав не лише джаз, але й музика інших напрямків, так звана world music. На відміну від попередніх років, на фестивалі працювали лише дві сцени: на великій сцені NU Jazz, розташованій на околиці селища біля гори Юнге, проходили концерти за участі зарубіжних виконавців; а на малій, на території Будинку-музею Волошина, виступали виключно українські музиканти, які виконували джазові стандарти.
Першою на NU Jazz сцені виступала угорська етно-ф’южн-група DJABE, що африканською говіркою ашанті означає «свобода», яка дуже сподобалася публіці». Експериментальну сучасну музику продемонструвала група «Oi Va Voi»: харизматичність, сильні голоси, пластика, розкутість і емоційність — випромінювали музиканти. Недаремно відкриття групи для України вважають однією з головних подій фестивалю. Окремо хочеться виділити вокалістку Бріджіт Амофа, її голос не раз змушував слухачів затаїти подих. Виступ музикантів прикрасила Ксенія Симонова (переможниця конкурсу «Україна має талант»), яка створює незвичайні пісочні анімації. Лілія Млинарич, голова оргкомітету зазначила: «Ми хотіли переключити увагу публіки від того, що відбувається на сцені. У груп дуже складний звук і завжди якось не дуже приємно стояти під сценою та чекати, поки всі дротики приєднають», а ведучий Олексій Коган додав, що «це було не заповненням пауз, а яскравим шоу фестивалю».
Складно описати стиль «Oi Va Voi»: лондонське звучання, під сильним впливом східної культури, суміш етно, електроніки, хаусу, а також незвичайне поєднання інструментів, серед яких труба, кларнет і скрипка. Ще однією особливістю є те, що немає рамок і в мові пісень, вони виконуються англійською, ідиш, латино, узбецькою. Це інтелектуальна і непроста музика. Лідер групи Лемец Ловас (вокал, клавішні, труба) так характеризує стилістику колективу: Massive Attack із настроєм Горана Бреговича — це і є «Oi Va Voi«». До речі, в Лондоні група організує вечірки Radio Gagarin, на яких музиканти знайомлять слухачів з українською, російською , циганською музичними культурами та власними композиціями.
Однією з удач фестивалю є виступ Кортні Пайн — британського чорношкірого музиканта, який володіє безліччю стилів та інструментів (найулюбленіший — бас-кларнет), продемонструвавши синтез джазової, імпровізаційної музики та фольклор. Він не забуває свого коріння, відображаючи карибські (ямайські) настрої. На сцені Nu Jazz Пайн показав справжнє шоу.
Резонансною вийшла також участь у фестивалі пітерської рок-групи TEQUILAJAZZZ. Вони представили публіці більше половини композицій зі свого останнього альбому «Журнал живого», а також порадували добре знайомими слухачам («Зимовим сонцем», «Тема минулого літа», «Крім зірок»).
Потрібно зазначити, що у багато яких груп, які виступали на Jazz Koktebel Festival —2009, простежувався великий ухил у бік етно і фолк-музики. Одним із наймогутніших доказів цього був спільний проект «Voo Voo & Haydamaky» під лейблом KOZAK-JAZZ-ROCK. Уперше в Україні було представлено концерт, який уже встигли високо оцінити в Польщі. Ініціатором шоу та альбому став Войцех Ваглевський («Voo Voo»), на його творчості виросло декілька поколінь меломанів. Інтелектуальність музики, вибухова суміш стилів, харизма фронтменів, — допомогли створити успішний проект наших «Гайдамаків» і колег-поляків.
Яскравим клаптем Nu Jazz Stage стали музичні колективи Білорусі. Зокрема — фрік-кабаре бенд «Срібне Весілля». Виступ групи — це суміш буфонади, музики, трюків, ляльок... Маленький балаганчик — незвичайний коктейль із французького шансону, диксиленду, кантрі, російської народної музики та латиноамериканських ритмів, які виконуються в манері вуличного оркестру.
Крім сцени на березі моря, була й традиційно головна сцена — «Волошинська», яка розташована у дворі Будинку-музею Максиміліана Волошина. Це місце з особливою атмосферою, в старому парку якого і розмістилися слухачі.
Розподілялися виступи в програмі Gold jazz за днями: саксофон, вокал, гітара. Виступали українські виконавці: саксофоніст Артем Менделенко, Віктор «Зідан» Павелко і Володимир Лебедєв, вокалістки Юлія Рома, Тамара Лукашова, Тетяна Боєва і гітаристи Дмитро Коваленко, Сурен Томасян, Олександр «Метеор» Павлов. Усі вони продемонстрували, що таке джаз і його стандарти.
Для Лілії Млинарич відкриття сцени у Волошинському саду було мрією, яка здійснилася: «Дуже хотілося таку камерну, акустичну, вибачте за слово, «настроєву» сцену».
Тут було де усамітнитися й повеселитися під танцювальну музику. Працювала денна та вечірня сцени, організатори фесту також подумали й про молодь, яка насолоджувалася нічною електронною музикою.
Окрема реальність Koktebel Jazz Festival —2009 передбачала не лише існування в музичних площинах, але й поетичний прошарок, і пласт малярства. У саду Будинку-музею Максиміліана Волошина відбувся джем-сейшен українських і російських поетів і музикантів «Зустріч двох фестивалів» — спільна імпровізація VII Поетичного фестивалю імені М. Волошина і VII Міжнародного фестивалю Koktebel Jazz Festival. І там же можна було споглядати третю щорічну виставку живопису провідних митців Криму «Джаз на полотні».
Потрібно відзначити, що цього року фестиваль познайомив публіку зі світовою музикою, а музиканти представили різні жанри. На Волошинській сцені було зіграно золоті стандарти джазу найкращими українськими виконавцями. А ще на фестивалі знайшлося місце й для екології душі. Волонтери очистили від сміття частину заповідника «Тиха бухта» і щодня прибирали територію після концертів. У Коктебелі химерно поєдналися: музика, образотворче мистецтво, література й танці, а місця проведення концертів — берег моря і парк Будинку-музею М. Волошина — створювали особливу фестивальну атмосферу.
КОМЕНТАРI
Ірина КОНОВАЛОВА, працівник Будинку-музею М. О. Волошина:
—Я фестиваль сприймаю дещо по-іншому, ніж приїжджі. Наше головне завдання — побільше розповісти про Коктебель і про Максиміліана Волошина. З кожним роком проведення джаз-фестивалю стає все кращим. У перші роки сцена була поруч із Будинком Поета. Звук вечірніх концертів був настільки потужним, що одного разу на ранок у музеї вилетіло скло і обсипалася черепиця. Для нас це було шоком. Але зараз люди приїжджають більш інтелігентні. Особисто я — прихильник класики. Але я також приймаю і інший стиль, зокрема — джаз. Що стосується того, чи слухав і любив би джаз сам Макс, не можу сказати. Він писав, що музику сприймає лише середньовічну, ту що до Вівальді. Йому подобалася французька музика.
Тетяна БОЄВА, українська джаз-співачка:
— Джазова публіка — завжди доброзичлива. Я відкривала перший джаз-фестиваль у Коктебелі — і нині, за шість років, знову тут. Публіка Koktebel Jazz Festival — молода. Найяскравіший приклад: коли під час концертів на Волошинській сцені у публіки перевіряли знання джазових стандартів, дитина вгадала, яка композиція звучить. Я була вражена. Добре, що діти залучаються до джазу. Я вважаю, їх потрібно виховувати на джазі та класиці. Джазові стандарти співала мало, більше люблю чоловічий вокал. Мене «вчили» Джіно Ванеллі, Стіві Вандер, Том Джонс. Джаз-рок люблю, фанк-рок, ф’южн. Я віддаю перевагу невеликим майданчикам. Так людей бачиш, встановлюєш контакт. Це ближче до джазової природи.
Євген ФЕДОРОВ, вокаліст і бас-гітарист рок-гурту TEQUILAJAZZZ:
— Джазмени не мислять себе без цитат і так званих стандартів. У рок-н-ролі — те ж саме. У нашому останньому альбомі є цитати з Бориса Гребенщикова, Михайла Науменка, Боба Ділана, Володимира Набокова, Олександра Пушкіна та цитати з самих себе. У нас є завершена трилогія, яка оповідає про буття одного окремо взятого персонажа у міських умовах, а саме — у Петербурзі кінця 1990-х початку 2000-х років: «Целулоїд», «150 мільярдів кроків» і «Вище за осінь». Ми гадали, що цей період закінчився, але, коли стали писати «Журнал», виявилося, що ця трилогія переростає в тетралогію. А четвертий альбом є не четвертим томом, а тоненьким зошитом із широкими коментарями до попередніх трьох. Подібно до того, як влаштоване набоковське «Бледное пламя»: вступ, деяка поема і широкі коментарі до поеми, яка, власне, і є романом. Ми, звичайно, не претендуємо на таке порівняння, але конструкція всього нашого твору приблизно така ж. Тур «Журнал живого» почнеться в листопаді в Німеччині, потім продовжиться у США і Канаді. Ми зніматимемо й записуватимемо концерти (на вінілі буде випущено платівку, яка включатиме лише нові пісні, не записані навіть до «Журналу живого». Плюс — буде DVD).
Кортні ПАЙН, джаз-музикант:
— Джаз — це минуле, сучасне і майбутнє. Він об’єднує людей різних мов, культур, релігій. Для мене джаз — це, насамперед, об’єднання. На більш простому рівні — це музика імпровізацій. Коли я мандрую, граю на різних фестивалях, у мене є можливість побачити музикантів інших культур, почути їхню музику. Такий досвід украй важливий, оскільки стараюся весь час вчитися. Усі стилі музики взаємопов’язані. Моя робота, як музиканта, — відшукати перетини і передати їх слухачам.
Нині у Великій Британії джаз зараз вельми запитаний. Є багато молодих і талановитих музикантів. Люди хочуть чути цю музику. Є клуби, записуються платівки, існують джаз-журнали, джазові радіостанції (менше, ніж хотілося б). Нині 20-річні музиканти володіють технікою старих майстрів джазової школи, але при цьому не бояться говорити мовою своєї рідної культури.
