Долинають звуки «Щедрика» і колісної ліри. Просто неба готується до виступу чоловічий хор, а поруч із артистами бігають діти. Перший фестиваль української класичної музики «Смальта» відбувся на території заповідника «Софія Київська». Подію організували команда національного заповідника і його опікунська рада за підтримки Шевченківської районної держадміністрації і громадської організації «Джойфест».
Микола Лисенко, Дмитро Бортнянський, Микола Леонтович, Кирило Стеценко, Рейнгольд Глієр, Михайло Вербицький — у програмі строката мозаїка імен українських композиторів XVIІ—XX століть. Їх твори сьогодні «широко відомі у вузьких колах», і організатори «Смальти» виправляють цю прикрість. На фестивалі колективи з Києва і Черкас виконували українську класику для всіх, хто прийшов до заповідника. Також умільці показували історичні танці та проводили різні майстер-класи. Синоптики обіцяли зливи, але у перший день «Смальти» з погодою пощастило: сонячно і не жарко. У неділю все-таки дощило, і концерт перенесли до пам’ятки «Хлібня».
ФЕСТИВАЛЬ СОФІЇ НЕ ЗАШКОДИТЬ
«У країні війна, напруга, страшна криза, і це б’є по культурі. У такому сакральному та історичному місці як «Софія Київська» маємо відроджувати вмираючі культурні напрямки. Українські класичні співи сьогодні забувають. Якщо не популяризуватимемо цей напрямок, він загине зовсім. Маємо приваблювати молодь, щоб навчалася такому, — каже голова громадської спілки «Опікунська рада заповідника «Софія Київська» Федір Зернецький. — Політика керівництва заповідника і нашої опікунської ради — об’єднувати людей. Немає кращого механізму для подолання загальнолюдських конфліктів, ніж класичне мистецтво».
«Смальта» не загрожує стану Софійського собору, акцентує Федір Зернецький. Фестиваль відбувається не всередині пам’ятки, а на території заповідника. Сам собор охороняється і зберігається. За словами Федора Зернецького, будівля відреставрована, зміцнена, і жодних загроз її стану зараз немає. Чому загрожує руйнація — так це дзвіниці, карнизи якої пошкоджують опади. Але вже почали роботи з відновлення споруди.
Напередодні фестивалю на території заповідника провалився газон. «Я народився і виріс поруч із Софією. Протягом останніх 40 років тут завжди щось провалювалося, — коментує Федір Зернецький. — Під заповідником є малодосліджена система печер. До 1962 року радянські дослідники робили тут розкопки. Фінансування робіт зупинили у 1960-х, і всі розкопки заморозили. Проходи, зроблені археологами, до сьогодні провалюються, особливо через сильні опади. Тим паче, поруч є фітнес-центр «Софійський» з басейном і підземним паркінгом. Ці будови перекривають природній рух грунтових вод. Рівень грунтових вод піднімається, проходи підмокають, і земля просідає. Цей процес ми не можемо зупинити. Я за те, щоб у найближчому майбутньому знайти спонсорів і провести детальні розкопки печер під заповідником. Гадаю, на нас чекають сенсаційні знахідки».
НА ЧОМУ ГРАЛИ УКРАЇНСЬКІ АРИСТОКРАТИ?
Колісна ліра, торбан, різні види кобзи — ці автентичні українські інструменти сьогодні мало хто розпізнає. На фестивалі «Смальта» майстер із виготовлення музичних інструментів Вадим Вікснін представив свої роботи, зокрема, точну копію торбана, що належав гетьману Івану Мазепі (оригінал зник під час Другої світової війни). «Цей інструмент всі українці бачать щодня, — показує Вадим Вікснін на копію мазепинського торбана. — Він намальований на десяти гривнях. Але неправильно, з декількома грубими помилками. Взагалі, бачив два зображення торбана Мазепи, і на них — два різних інструменти, які, втім, зробив один і той же майстер. Припускаю, що у Мазепи була майстерня, де робили торбани. Оскільки це був світський шляхетний інструмент, ним могли нагороджувати за особливі досягнення».
НА ФОТО — МАРІЯ ВІКСНІНА ГРАЄ НА ТОРБАНІ. МОЖЛИВО, ВОНА — ЄДИНА У СВІТІ, ХТО МОЖЕ ГРАТИ НА ЦЬОМУ ІНСТРУМЕНТІ У КЛАСИЧНІЙ МАНЕРІ
Торбан — струнний щипковий інструмент, подібний до бандури. Вадим Вікснін розповідає, що раніше він був дуже популярним на території Російської імперії, але потім царська влада почала його знищувати. «Торбан — це українське бароко. Те, що вирублено і забуто. У багатьох російських класиків — Толстого, Рилєєва, Салтикова-Щедріна — є згадки про торбан», — ділиться Вадим Вікснін. Зараз в Україні декілька людей грають на торбані, як на бандурі. У класичній манері інструментом володіє хіба що донька майстра Марія Віксніна.
«СТІЛЬКИ МУЗИКИ — СПРОБУЙ ПЕРЕСПІВАТИ!»
Відвідувачів на фестивалі було небагато, але ті, хто спеціально чи випадково потрапили на подію, залишились задоволені. Відкривала «Смальту» Муніципальна чоловіча капела імені Л. Ревуцького. Художній керівник колективу, заслужений діяч мистецтв України Володимир Курач переконаний: «Будь-який фестиваль української класичної музики нам потрібний. Тут ми співали Стеценка, Леонтовича, Бортнянського. Це — українська класика. От Росія вважає, що Бортнянський їхній, а він — з Глухова. Росія вважає, що Ведель — їхній, а він — з Глухова. Росія вважає, що Березовський їхній, а він — з Глухова. Спадщина, яку має Україна, не має ніхто. Ще у нас є колядки, щедрівки, веснянки, рекрутські та великодні пісні. Стільки всього — тільки спробуй переспівати!»
Організатори «Смальти» планують розвивати свій задум. Хочуть, щоб фестиваль охоплював живопис, іконопис, різні ремесла. Але потрібна державна підтримка. «Такі фестивалі, як «Смальта», проходять по всьому світу. І в Англії, Франції, Німеччині у державний бюджет закладені фінанси на подібні заходи, на збереження культурних коренів. У нас події, як цей фестиваль, влаштовуються тільки приватним коштом, і це жахливо, — розмірковує Федір Зернецький. — Як нації нам зараз потрібна самоідентифікація. Щоб ми не тільки вдягали вишиванки, а й знали свої пісні, зокрема, класичні. Бо це — культура, прописана у століттях. Із цим наша держава почуватиметься рівною існуючим європейським культурам». Федір Зернецький пообіцяв, що, можливо, навесні проведуть такий фестиваль вдруге. А поки у нас є час краще ознайомитися з доробками українських композиторів і обрати улюблені твори, щоб з нетерпінням чекати наступного музичного свята.
