До першої трійки кращих журналістських матеріалів першого
тижня другого етапу конкурсу «Експерт «Дня» увійшли:
— Тетяна КОРОБОВА «ЦИРК ЛІЛІПУТІВ» («День», № 181);
— Лариса ІВШИНА «ЗАСТУПНИЦЯ», Наталя ЛІГАЧОВА, інтерв'ю
з Ольгою Герасим'юк «НАРОД ЖИВЕ ТАК, НІБИ ЙОМУ ТУТ БІЛЬШЕ НЕ ЖИТИ...» (
«День», № 182);
— Петро КОБЕВКО, інтерв'ю з Леонтієм Сандуляком «ПРОЙДИСВІТИ
— НА ШИЇ РУХУ» («День», № 177).
Три ж першi місця другого тижня розподілилися таким
чином:
— інтерв'ю з Сергієм ГОЛОВАТИМ «ВБИВСТВО УКРАЇНИ «НА
ЗАМОВЛЕННЯ» ХУТОРЯНСТВА» («День», №185);
— Дмитро СКРЯБІН «АНАТОЛІЙ МАТВІЄНКО: ФОРУМ «ВІДКРИТОЇ
ПОЛІТИКИ» МАЄ ЗАЯВИТИ ПРО СПІЛЬНИЙ ПОШУК ШЛЯХІВ ВИХОДУ З КРИЗИ З ЄДИНИМ
КАНДИДАТОМ» («День», №184);
— відповіді ІРИНИ РАТУШИНСЬКОЇ на запитання кореспондента
«Дня» Анатолія ЛЕМИША («День», №187).
Сьогодні ми подаємо відгуки на публікації другого
тижня, зокрема і рецензії експертів на ті журналістські матеріали, що не
увійшли до призерів, але думки про які нам видалися цікавими.
Сергій ГОЛОВАТИЙ
«УБИВСТВО УКРАЇНИ «НА ЗАМОВЛЕННЯ» ХУТОРЯНСТВА»
(«День», №185)
Дуже добру справу робить газета «День», надаючи таким непересічним
особистостям, як Сергій Головатий, свої просторі сторінки. До слів цього
авторитетного політика прислухаються, його поважають, і, я думаю, своєю
мудрістю, умінням аргументовано переконувати він наверне на шлях істинний
багатьох виборців. Аналізуючи шлях Руху, розколи й творення невеличких
партій під лідера, Головатий наголошує, що такі дії можуть призвести до
втрати Україною головного, вистражданого багатьма поколіннями — незалежності.
Врешті-решт, потрібно збагнути національно-демократичним силам, що, лише
об'єднавшись, можна перемогти Кучму. І об'єднуватися потрібно з «канівською
четвіркою», бо в цьому об'єднанні автор бачить майбутнє, європейську Україну,
інакше — повторення азіатського шляху Росії, Білорусі, Казахстану, який
веде в нікуди, інакше кажучи, вбивство України на замовлення. Отже, прислухаймося
до мудрих слів Сергія Головатого й не станьмо співучасниками цього зла,
а проголосуймо за майбутнє нашої держави, тобто за одного з «канівської
четвірки».
Анатолій ШТАНЬКО, кандидат технічних наук
Київ
Правильність «діагнозу», винесеного у заголовок, підтвердили
подальші події тижня. Пішовши на чергову провокацію у вигляді «чергових»
фальшивок, прокучмівська команда готова зробити все можливе і неможливе,
щоб не допустити об'єднання здорових сил у суспільстві.
Я не знаю, як відреагує цивілізований світ на протизаконні
і антиетичні методи впливу на українського виборця, однак твердо впевнений:
гріш нам ціна, якщо після 31 жовтня ми цю хунту не віддамо під суд...
Олег
ФЕДОРЕНКО, електрослюсар
Славутич, Київська обл.
Дмитро СКРЯБІН
«АНАТОЛІЙ МАТВІЄНКО: ФОРУМ «ВІДКРИТОЇ
ПОЛІТИКИ» МАЄ ЗАЯВИТИ ПРО СПІЛЬНИЙ ПОШУК ШЛЯХІВ ВИХОДУ З КРИЗИ З ЄДИНИМ
КАНДИДАТОМ» («День», №184)
Усвідомлення українським політиком «опущеності» України
недолугим керівництвом, її загубленості в геополітичному просторі з втратою
власних історичних координат — у зручній мушлі егоцентризму кожного з нас.
На краю прірви, на межі безповоротних процесів — розсмоктування
держави у мафіозних метастазах знахабнілих олігархів... Все більше політиків,
захоплених цікавим дійством гри без правил, що доведена до апогею аморальності,
поставлено перед фактом: на вершині піраміди засіли цинічні, агресивні,
брехливі монстри, яким наплювати на мишаче вовтузіння кишенькових політиканів,
і свою владу вони віддавати не збираються. НІКОЛИ! І за логікою дійства
постає загроза не втрати портфеля, а фізична ліквідація пішаків від політики.
Страх жене до об'єднання. Чи не запізно?
Ганебно, що проблема просвітництва постає в Україні на
межі ХХI сторіччя, коли європейці ставили її ще в ХVIII сторіччі. Двохсотрічне
відставання... — і маємо те, що нічого вже не маємо. Хіба що примарне бажання
об'єднатися в «лівицю» — не повторити б історію народів Океанії, де розукомплектовані
військово-морські бази США Другої світової війни, як гриби, виросли через
роки зусиллями місцевих остров'ян: із ангарами, літаками, радарами, летовищами...
з очерету.
Юрій СЕМЧУК, історик
Дніпропетровськ
Вдячна за дві публікації тижня, вони навіть перегукуються
— два інтерв'ю: з Анатолієм Матвієнком і з Сергієм Головатим. І один, і
другий — шановані політики, люди мислячі, вдумливі і відповідальні, тому
й пронизані їхні роздуми єдиною думкою, як врятувати Україну, що є ідентичним
порятунку рідної матері. Видно, що обидва вболівають душею за країну, за
її день нинішній і завтрашній. А абзац, де Анатолій Матвієнко розмірковує
про нагнітання в державі атмосфери страху, коли 37-й рік стає дедалі ближчим,
частково є відповіддю на запитання до теми другого тижня для експертного
висновку. «Влада стає абсолютно безконтрольною. Це дуже серйозно. І цьому
необхідно протистояти». Цілком вірно сказано. І давайте проти цього повставати
разом. Адже ви там, у великій політиці, поварившись у тому соку, вже зрозуміли:
неможливо побудувати нормальне життя тільки для себе, навіть якщо ти сьогодні
в лідерах. Добре, що це зрозуміли, хоч із запізненням. Поки політики вирішували
глобальні проблеми, народ вимирав, деградував, опускався на дно життя і
озлоблявся проти всіх, хто вище за нього. Тому сьогодні вже неможливий
шлях до злагоди, злагоди істинної, а не сценічно бутафорської, до злагоди,
яка виходила б із душ наших, а не народжувалася зі страху і не насолоджувалася
циркулярами й указами.
Ганна ЮРЧЕНКО, журналіст
Новомосковськ
Матеріали, підготовлені Анатолієм ЛЕМИШЕМ
про ІРИНУ
РАТУШИНСЬКУ («День», №187)
Ім'я Ірини Ратушинської, на жаль, нове для мене. «На жаль»,
оскільки після прочитання публікації виразно розумієш — який величезний
пласт інформації проходить повз тебе. Спасибі редакції «Дня» за це відкриття:
відразу видно, що це Людина з великої літери, а не з породи «квасних патріотів»,
які за свою вчорашню «фігу в кишені» тепер вимагають талонів на посилене
харчування. Гірко, що еліту нації, яка й визначає її моральність, відсунули
на інформаційні задвірки, а у фаворі в державного ЗМІ «національно свідоме»
Жлобство. До речі, у зв'язку з вищенаведеним не можу не відзначити статтю
Костянтина РИЛЬОВА «ЮНИЙ ОРЕЛ-2...», оскільки особисто мене вже нудить
від таких добродiїв і тому подібних лапікур, які (за влучним визначенням
Наталії ЛІГАЧОВОЇ) є кілерами національної культури...
Олег ФЕДОРЕНКО,
електрослюсар
Славутич, Київська обл.
На початку 80-х, незважаючи на замовчування, деякі відомості
про заарештовану й потім засуджену молоду поетесу циркулювали в науковому
середовищі. Тим цікавiше було дізнатися подробиці її життя, літературної
діяльності, правозахисної боротьби. Шкода тільки, що такі люди, як Ратушинська,
живуть не в Україні. Вражає нежіноча мужність пані Ірини, її вміння розпізнавати
людей і, найголовніше, те, що не пішла прислужувати ні старій, ні нинішній
владі, як це зробив дехто з колишніх політв'язнів.
Євген МОРЕНЦОВ, інженер-математик
Київ
Олег РОМАНЧУК
«АГОНІЯ ВЛАДИ НЕ ПОВИННА ВИЛИТИСЯ В АГОНІЮ
ДЕРЖАВИ» («День», №187)
Не хотілося б вірити у пророцтва шанованого письменника
щодо майбутнього України, який зневажливо називає слідом за римськими патриціями-рабовласниками
свій народ — «populus» (чернь або натовп). Іншого народу в нас нема, і
ті, хто вважає себе «natio», мають знайти з ним спільну мову й підготувати
йому гідних керманичів, а не скаржитися на те, що народ не думає. Справдi,
він мало думає, та не тільки в нашій країні, але й у Польщі, а тим часом
вона вже стала європейською країною. І сталося це тому, що ніхто не стверджував,
що треба боротися «не за комунізм чи капіталізм, а за свою незалежну державу».
Польські «natio», «populus» одностайно відкинули комунізм і тоталітаризм.
А наші селяни, яких автор звинувачує в тому, що вони нібито не хочуть виходити
з колгоспів, теж зробили свій вибір і вже давно годують городян овочами,
м'ясом і молоком зі своїх садиб, «по-капіталістичному».
Тетяна ЩЕРБІНА,
інженер-будівельник
Київ
Євгенія КОНОНЕНКО
«УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА
У ФРАНЦІЇ: ДВА НУЛІ НА ДВЕРЯХ БЕЗ ПАЛИЧКИ» («День», №184)
Невтомний наш кандидат №1 у передвиборний час гасає країною,
розповідаючи, окрім всього іншого, про те, як він щиро підтримує культуру,
літературу, державну мову. Довірливі українці слухають, роблять висновки.
А деякі, нібито й свідомі, освічені, щирі, у вишиванках, теж «світяться»
в тих помпезних кортежах і агітують за Кучму... І тут хочеться крикнути,
щоб було почуто: «Люди добрі, схаменіться, прочитайте статтю в газеті «День»
про літературний фестиваль у Франції — може, вам нарешті спаде полуда з
очей: можновладці на чолі з Президентом «користуються» українською мовою
лише на службі («для службового користування» — такий гриф у неї, бідолашної),
то невже вона їм потрібна для душі, для серця, для розуму? Та їм наплювати,
вибачте за грубість, на той досвід народу, котрий береже наша література,
вчить, застерігає, оберігає... Вона їм чужа, тому й такий занепад кругом,
починаючи від видавничої сфери, задушеної податками, й закінчуючи убогими
книгозбірнями.
Ганна ОПАНАСЕНКО, пенсіонер
Київ
Тетяна КОРОБОВА
«АГОНІЯ...», «УКРАЇНСЬКА «ЄЖОВЩИНА»
КІНЦЯ ХХ СТОЛІТТЯ» і «НАТАЛЯ ВІТРЕНКО ВЖЕ ПРИЙШЛА?» («День», №183—185)
Дійсно, теракт в Інгульці та вбивство Бориса Олійника стали
черговою похмурою сторінкою політики «відсутності реформ». Тотальна безвідповідальність
за свої слова і вчинки, гіпертрофовані особисті амбіції і жадоба влади,
граничний цинізм стосовно свого народу ставлять Леоніда Кучму і його холуїв
на один щабель із диктаторами маріонеткових режимів.
Після того як агітація на користь Кучми пішла на геббельсівських
технологіях, можна упевнено стверджувати, що Рубікон перейдений і ця влада,
щоб залишитися при «годівниці», прагнутиме остаточно знищити всі паростки
демократії в нашому суспільстві. Гіп, гіп, ура! Хай живе новий геній, вождь
і учитель! Уперед — до минулого!
Олег ФЕДОРЕНКО, електрослюсар
Славутич,
Київська обл.
