За роки незалежності в столиці не побудували жодного великого спортивного об’єкта. А єдине місце проведення представницьких змагань — Палац спорту — просто не може вмістити в себе всіх охочих. Про це та багато іншого йшлося на зустрічі його директора Віктора Ткаченка, президента БК «Київ» Олександра Волкова й заступника міністра у справах сім’ї, молоді та спорту Владислава Миленького з журналістами у вівторок.
Днями головна крита арена країни святкуватиме своє 45 річчя. Відкрили Палацспорту 9 грудня 1960 року. Через 13 років здійснили першу реконструкцію арени та заміну труб. Відтоді 18 км труб під об’єктом не міняли. Остання велика реконструкція була в 1982 році, але і тоді виконали не всі обов’язкові роботи, зокрема — не в усіх інженерних системах. Ось, власне, й усе, якщо не брати до уваги заміни фасаду кілька років тому й установку склопакетів. Утім, навіть це не допомагає Палацу спорту бути мало не найбільш енергоємною спорудою Києва. Його щоденна експлуатація обходиться в 25 тисяч гривень. І це лягає на плечі колективу, оскільки бюджетний до 1989 року та самоокупний (1989— 1992 рр.) об’єкт передали в оренду колективу. Цікаво, що, попри те, що 86% майна належать державі і тільки 14% акціонерам, внутрішнє майно без споруди практично повністю (92%) належить саме акціонерам. А це — меблі, різноманітні машини, механізми. Словом — практично все. Колектив Палацу спорту провів серйозні роботи з удосконалення свого дітища. Це і механізм повороту сцени, і реконструкція системи кондиціонування, і капітальний ремонт туалетів...
Після зміни влади новий віце-прем’єр із гуманітарних питань з ентузіазмом узявся за вирішення нових і часом незрозумілих для себе питань. Звісна річ, такий об’єкт, як Палац спорту, ініціативний політик обійти увагою ніяк не міг. Були й гучні заяви в корумпованості керівництва, обвинувачення в саботажі «Євробачення» та зриві баскетбольного «Фіналу чотирьох» Євроліги- ФІБА, і ще багато того, за що до Віктора Ткаченка причепилося образливе «сумнозвісний». Чомусь усі були переконані, що Палац спорту це, фігурально кажучи, «курка, яка несе золоті яйця». Як же тут не зробити Палац спорту спонсором? — вирішив віце-прем’єр. Насправді збитки спортивної арени за 2003 рік становили 143 тисячі гривень, а за 2004 — 644(!). Що, до речі, стало прямим наслідком «Євробачення». Що стосується «Фіналу чотирьох», то тут більше запитань до президента БК «Київ» Олександра Волкова, який, знаючи про авральні приготування до пісенного конкурсу, заявив про готовність Києва прийняти змагання... Як я вже згадував, щоденна експлуатація обходиться Палацу спорту в 25 тисяч гривень і саме ці 25 тисяч і платять хокеїсти та баскетболісти за день оренди. Хибне й те розхоже твердження, що через концерти переносять або відміняють спортивні змагання. План заходів, згідно з договором про оренду, затверджують до кожного нового року. Опрацьовують заявки від федерацій і профільного міністерства, після чого складають графік. А вже «вікна» в цьому графіку колектив Палацу спорту може заповнювати як заманеться. До речі, через скрутне становище єдиного українського хокейного клубу «Сокіл», він вимушений грати в малопристосованому для міжнародних змагань СК «Авангард», де п’яти-шести тисяч уболівальників, обов’язкових за регламентом Східноєвропейської хокейної ліги немає й близько. Білоруси як організатори ліги цим дуже незадоволені. Чи дійде справа до зняття клубу, поки що не знає ніхто. Ось і виходить, що «Сокіл» не грає в Палаці спорту з одних причин, а уболівальники в цьому вбачають зовсім інші. Аналогічна ситуація й у баскетболістів, які матчі внутрішньої першості проводять на СК «Меридіан». Що стосується міжнародних змагань, то в «Беків» просто немає іншого виходу. Знов-таки, регламент не дозволяє приймати євроклуби на арені з недостатньою кількістю місць.
Літній сезон вважається «мертвим». Змагання і концерти проводять дуже рідко. А крім труб, назріла потреба оновити холодильне обладнання, а це $800—900 тисяч. Одночасно існує й інша проблема. Палац спорту просто технічно не в змозі прийняти всіх охочих. Віктор Ткаченко впевнений, що побудувати новий баскетбольно-гандбольний спортивний комплекс можна за $3 млн., а хокейний — за $5,5 млн. Власне, Олександр Волков не один раз і не два говорив, що головна проблема — земля. За її наявності федерації з будівництвом впораються. До речі, поки українські спортсмени б’ються за хоч якийсь спорткомплекс, час минає. Скоро для того, щоб прийняти змагання серйозного рівня, знадобиться арена місткістю 12 тис. і не на людину менше. А в маленькому, але благополучному Вільнюсі, крім чотирьох сучасних арен, до ЧС із хокею будують ще одну, якраз на 12 тисяч мiсць. Що могло б змінити ситуацію в нас? Ну, хоч би прийняття Закону про меценатство.
Цікаву та повчальну історію розповів Олександр Волков. В естонській столиці — Таллінні — існують «проблемні» в криміногенному розумінні райони. Там, як правило, живуть не естонці, а російськомовне населення. Так ось, місцева влада для зниження злочинності будує там хокейні спорткомплекси, щоб відволікти молодь. При тому, що самі естонці до хокею байдужі. Вони віддають перевагу баскетболу.
Легендарний баскетболіст також повідомив, що з наступного року провідні клуби України, Росії та Балтії створять загальну лігу, ігри якої відбуватимуться замість чемпіонату України. І в цьому світлі свій майданчик потрібен, як повітря, якщо ми не хочемо осоромитися перед клубами з давно усталеною інфраструктурою. Оскільки з суто ігрового погляду українці нічим не поступаються.
Як хепі-енд наведу думку Владислава Миленького. За його словами, міністерство «пробило» рядок у бюджеті на інвестиції, а не як раніше — на латання дір. Тепер міністерство може замовляти проекти. І вже в 2006 році планують побудувати два-три універсальні комплекси...
