Поет-шістдесятник Роберт Рождественський заїкався, що не заважало йому декламувати власні вірші. Утім, у цьому була якась метафора шістдесятництва: вільна мова, що із зусиллями зриває окови німоти. Так чи інакше, але читання було досить виразним — і разом із величезними чорними очима, що перекочуються в очницях, як дві величезні чорні краплі ртуті, і товстими губами скривдженої дитини було видовищем, гідним прикрашати різні радянські шоу. Певний час значну популярність мало авторське читання вірша про маленького солдата: «Сапоги ему выдали маленькие и шинель ему выдали маленькую…» — а потім той солдат загинув, затуливши собою всю велику землю. «Маленький солдат» швидко став шлягером, тож тільки-но включиш телевізора — особливо під відповідну дату — а там: «Сапоги ему выдали маленькие...» У поета виходило «мм-маленькие». І шинель також була «мм-маленькая». Щось було в цій вимові, що викликало особливо гостре співчуття до об'єкта: не просто маленький — а дуже-дуже маленький, просто манюсiнький, славне таке малятко безталанне... Однак у Рождественського звучало по- чоловічому, без сюсюкання, майже суворо: «...ммм-маленький!..» Дуже виразно. І скількох я потім зустрічала ровесників, які, почувши сказане в будь-якому контексті слово «маленький», тут же впадали в мелодекламацію: «Сапоги ему выдали мммм-мм...» Можна було навіть не вимовляти слово цілком, тільки початок: який ммм!.. Яка в нас квартира ммм!.. І зарплату мені видали ммм!.. І дача в мене не дача, а суцільне ммм!.. І помідори в поті чола я виростив ммм!.. Та й сам я, чесно кажучи, якийсь ммм-м…
Великі речі цінуються вище. Вони всім потрібні! Їх, звісно, намагаються поділити, переділити, розтягнути по квартирах (в тому числi і національних), але без господарів вони залишаються рідко. І зруйнувати їх важко. Звичайно, зопалу — буває. То тюрму народів із землею зрівняють, то храм, то країну. Потім, дивишся, відновлять. У крайньому разі, контури під ногами намалюють, бо не лише володіння великими предметами, але навіть і причетність до їх руйнування — справа почесна. А маленькі що? Пальцем розчавиш — ніхто і не помітить.
Гуманне ставлення треба всім — і маленьким, і великим! У великих також досить проблем (по собі знаю). І все-таки хотілося б, щоб цей великий світ обходився з маленькими якось обережніше. Дбайливіше чи що. Можливо, навіть більш трепетно.
Адже вони такі маленькі! Такі ммм-маленькі!.. Такі ммм-м!.. .
