Олег народився 31 травня 1965 року в Дніпропетровську, навчався в місцевому художньому училищі (1980—1984), потім у Національній академії образотворчих мистецтв і архітектури (1984—1990). Популярність до нього прийшла 1988 року, після багато в чому сенсаційної Всесоюзної виставки молодих художників у московському Манежі.
За 28 років життя, до трагічної загибелі в Києві 1993 року, Голосій встигнув навдивовижу багато. Він рано проявив винятковий талант живописця, безперечно, став одним із лідерів нової хвилі в українському мистецтві (яка дістала також назву «Південноросійська хвиля» чи «нові ніжні»), що зосередилася довкола знаменитого арт-сквоту «Паризька комуна» в Києві.
Ось що пише заступник директора з питань науки Дніпропетровського художнього музею, мистецтвознавець Людмила ТВЕРСЬКА, яка особисто знала митця: «Хоча говорити про періодичність мистецтва живописця, який прожив лишень 28 років, дуже важко, але вододіл, що розділяє дві головні віхи його життєпису, очевидний. Це 1980-і роки, час навчання у Дніпропетровському художньому училищі, коли він швидко стає лідером серед однокашників. Неспокійний, дуже активний за вдачею, відкритий для спілкування, Олег володів дивовижним умінням підкорювати серця тих, хто його оточує».
У нього було багато друзів, які його обожнювали. Навіть викладачі часто підпадали під магію його людської та творчої чарівливості. Про цю особливість Голосія з теплотою і болем у серці згадує його вчитель, заслужений діяч мистецтв України, Леонід Опанасович АНТОНЮК: «Голосій завжди виділявся своєю невгамовною вдачею. Дуже легко сходився з людьми, але дружив, в основному, зі старшокурсниками, бо був на голову вищим за своїх однолітків. Він багато читав, захоплювався античною і біблійною міфологіями. Рано почав замислюватися про сенс життя, про призначення митця, про роль мистецтва в суспільстві. Він хотів багато чого й відразу. Тому поспішав жити. Як у А.С. Пушкіна: «...и жить торопится и чувствовать спешит». Було відчуття, що на ньому вже в ті роки лежала печать швидкого кінця...» (Аrt Ukraine № 3 / 2011)
Картинам Голосія властиве поєднання поетичності, яка зачаровує, і — водночас — метафізичної глибини, яка в певній мірі заморожує. Він малював тварин і людей у дивовижних, часом святкових, але не цілком реалістичних пейзажах та інтер’єрах, створював історії, схожі на сновидіння і зображав сни, які перевершують реальність. У його поколінні він був найобдарованішим — і вже через це найбільш уразливим. Не буде перебільшенням сказати, що митця, рівного за талантом, за останніх чверть сторіччя в українському актуальному мистецтві так і не з’явилося.
«Над айсбергами» важлива з кількох причин. Це перша виставка Олега Голосія на його історичній батьківщині, а також перша персональна експозиція його малярства в Україні за останні вісім років. Окрім того, тут виставлено ранні полотна митця ще його учнівського періоду, плюс пізні роботи з родинної колекції, збережені матір’ю Олега, Майєю Гаврилівною Голосій («Фантастика», «Автопортрет», «Над айсбергами», «Мама», «Ті, хто спить у Гетсиманському саду») — всього 16 картин, досі невідомих широкому загалу.
Виставка триватиме до 14 червня. Картини не продаються.
У найближчих числах «Дня» читайте розгорнутий звіт про виставку і про творчість Олега Голосія в цілому.
