З початком кризи відпочивати простому українцеві стає дедалі проблематичніше. Адже скопити кругленьку суму на фешенебельний курорт стає дедалі важче. До того ж і з екологією не все так просто в нашій країні — то холера лютує, то банальна кишкова паличка псує таку довгоочікувану відпустку. Закордонні південні курорти теж останнім часом не гарантують стабільності — то палають вогнем революцій, то труять туристів недоброякісною горілкою, то лякають відпочивальників акулами на узбережжі... Але відпочити все-таки хочеться. Недаремно існує думка, що якщо не витратиш гроші на відпочинок, то витратиш їх на лікаря.
Зате проблема відпочинку ніколи не стояла перед затятими туристами, для яких намет — рідний дім. Він не змінюється з роками. Ну, хіба що удосконалюється його «архітектура», колірна палітра і структура матеріалів.
Цього року «День» побував в одному з наметових таборів, що розташувався біля «зачарованої Десни», як назвав цей дивовижний край знаменитий кінорежисер Олександр Довженко. На берегах норовистої красуні, яка мчить із великою легендарною швидкістю, підмиваючи круті береги і частенько міняючи річище, будувати будинки не наважується ніхто з місцевих жителів. Адже в перспективі будинок може паводком змити в річку, як це трапляється з величезними деревами, що ростуть на її березі. Можливо, саме тому збереглись незайманими цивілізацією її береги. Щоправда, неподалік від Києва у вихідні дні вони стають схожими на велику комунальну квартиру. А деякі «круті» хлопці, приїхавши на один-два дні, зрізають бензопилою дерева, які їм, бачте, затуляють краєвид, залишаючи після привалу купу сміття, включаючи бите скло, пластик, поліетилен... Але від’їхавши від міста кілометрів на 100, можна знайти й безлюдну галявину!
КОМФОРТ... НА БЕРЕЗІ РІЧКИ
У таборі, до якого мене запросив Сергій Руденко, — турист із майже 40-річним стажем, усе по-іншому. Тут не рубають живих дерев, не залишають після себе сміття. Адже по Десні не лише під час паводка пливуть висохлі стовбури, пристаючи до берегів. Достатньо лише зловити дерево і витягнути його на берег. Багато і вздовж річки висохлих дерев і чагарників. Тож є чим розпалити вогнище.
Сергій уперше вирушив у похід, коли йому було 12 років. Відтоді не мислить собі відпочинку без намету. Спочатку займався пішохідним туризмом, потім гірським, водним, велосипедним, а коли придбав автомобіль, то освоїв автотуризм. Подорожувати «на колесах» дуже зручно, оскільки сам автомобіль може стати домівкою, а якщо ще є причіп, то можна обладнати доволі комфортабельне житло. Окрім наметів, є в таборі і піч, споруджена з глини з решіткою для барбекю. Для неї необхідно принести відер десять глини з берега, а довкола насипати стільки ж відер піску, щоб гріти в ньому ноги пізніми вечорами. У таборі зазвичай ходять босоніж. По-перше, заземляються, скидаючи електростатичне поле, що накопичилося в місті, по-друге, підживлюються енергією землі і, нарешті, просто загартовуються, щоб узимку протистояти застуді.
У таборі С. Руденка є навіть душ, зроблений із десятилітрового пластикового балона для води, з розпилювачем і душовою кабіною з поліетиленового рукава. А також є викопаний льох для зберігання картоплі та інших овочів (до речі, рибу і м’ясо в ньому не зберігають, щоб уникнути отруєнь), тобто комфорт на природі організовано доволі грамотно...
МАЛЮНКИ НА ПРИРОДІ
На Десні надзвичайно красиві заходи сонця. Небо переливається такими дивовижними фарбами, які важко описати словами. Хіба що зробити фото або відобразити це на папері. Можливо, намилувавшись такими заходами сонця, стала художницею 11-річна донька Сергія Руденка — Вероніка. Вона з трьох років ходить із татом і мамою в походи і з трьох років малює. Зараз займається в ізостудії «Народний візерунок» при клубі «Червона калина» у Святошинському районі Києва. Дівчинка — лауреат багатьох конкурсів, серед яких «Я гордий тим, що я українець», «Моя країна — Україна, і я її громадянин», «Діти проти насильства», «Україна очима дітей»... Брала участь у різних виставках дитячого малюнка в Києві. Її роботи демонстрували в Будинку вчителя, Будинку природи, в Київській мерії, на Головпоштамті, в Києво-Печерській лаврі, в Національній академії музики. Вероніка має понад півтора десятка грамот.
Та не лише малювати навчилась вона на природі. Вероніка може розпалити вогнище, вміє ловити рибу вудкою, керувати човном — веслувати навіть проти течії, кататись на велосипеді і навіть водити автомобіль!
ЯК ВИБРАТИ МІСЦЕ ДЛЯ СТОЯНКИ?
Чим же керуються бувалі туристи при виборі місця для стоянки?
— Усе залежить від того, чого ви найбільше боїтесь, — зазначає Сергій РУДЕНКО. — Якщо боїтеся комарів, то вам не треба зупинятись у місцях низьких, заболочених, де річка змінювала русло і залишилась затока, а також там, де багато чагарників. Але такі місця дуже подобаються рибалкам, там краще клює риба, а чагарники захищають від вітру й сонця. На високих відкритих берегах комарів практично немає, їх здуває звідти вітром. Але вітер може здути і ваш намет, причому разом із вами, якщо він міцно не закріплений! До того ж відкриті місця погано захищають від сонця. Якщо це вам протипоказано, то треба шукати укриття в тіні дерев. Але не слід забувати, що під час грози у високе дерево може вдарити блискавка. Тому встановлювати намет під найвищим деревом на березі не можна! До речі, не забувайте, що під час грози треба обов’язково вимикати мобільні телефони.
Низькі береги на Десні частіше бувають піщаними, а високі — майже завжди глинисті. Тут є навіть лікувальна глина — зелена і голуба, тож можна не лише відпочити, але й полікувати суглоби.
ЯКИЙ НАМЕТ КРАЩИЙ?
Раніше серед туристів були поширені двосхилі намети. Вони стійкі до вітру, їх зручно ставити, але вони зазвичай мають маленький об’єм. Зараз у продажу величезна кількість різноманітних наметів, які можна вибрати на будь-який смак. Є намети-автомати, які самі напинаються, мають усередині пружинку і розкладаються, як парасолька, але вони часто ламаються, до того ж у них немає відтяжок, тому вони можуть самі скластися, коли почнеться сильний вітер. Сучасні намети найчастіше мають форму лотоса, напівбочки або різні комбінації цих форм. Ці намети доволі високі, мають гнучкий каркас і не бояться вітру. Щоправда, є у них невеликий недолік — намети комплектуються кілочками, які вітер теж може вирвати. Але цей недолік легко усунути — можна забити дерев’яні кілочки, вони триматимуть намет надійніше. А в горах досвідчені туристи відтяжки намотують на камінь, привалюючи його другим для міцності (а стіну від вітру теж вимощують із каміння).
І ще порада: вибирати намет треба тільки в спеціалізованих магазинах. Там вони кращої якості. Дешеві — ширужиткові намети за першого ж дощу можуть потекти або порватися від вітру!
ЯК ПРАВИЛЬНО РОЗПАЛИТИ ВОГНИЩЕ?
Найважче розпалювати вогнище в дощову і сиру погоду, — продовжує «лікнеп» Сергій. — Тому треба потурбуватися про запас сухих дров. Але навіть під час дощу в лісових чагарниках можна знайти сухе листя, гілки, висохлу траву, які ще не промокли. Та найкраще завжди мати під рукою запас сухих трісок, які слід тримати в недоступному для вологи місці.
Треба також організувати захист вогнища від вітру. Ми, скажімо, возимо із собою тонкий лист, який встановлюємо з підвітряного боку, а під час дощу накриваємо зверху нашу плиту, встановлюючи лист на чотирьох опорах. Від вітру може врятувати й тин, сплетений із лози, а в горах можна викласти з підвітряного боку стінку з каміння.
Спочатку будуємо будиночок або колодязь із тоненьких сухих паличок або трісок, всередину кладемо папір, а якщо його немає, то висохле листя або траву. Дерева, які ростуть біля самої води, під час паводка опиняються у воді і пускають тоненькі корінці у воду. Коли вода спадає, ці корінці висихають і стають чудовим матеріалом для розпалювання вогнища. Зрештою, можна розпалити вогнище й сухим спиртом, але тоді зникне краса романтики...
Загалом відпочити на природі можна дуже комфортно, отримавши задоволення, але все-таки не забудьте, коли від’їжджатимете: закопати харчові відходи, спалити сміття й обов’язково переконайтесь, що ваше вогнище не тліє, щоб не накоїти лиха — пожежі.
