Заслужений художник України, графік зі світовим іменем, здобув визнання як живописець-портретист, у творчому доробку якого особливе місце посідає шевченкіана й тема українського козацтва.
Глядачів, які вперше знайомляться з його роботами, завжди вражає, як зміг етнічний росіянин родом з Уралу настільки тонко змалювати драматичні сторінки української історії, відчути її дух. Коли родина переїхала на Алтай, класним керівником Андрія в школі був українець, який дуже ностальгував за Батьківщиною й багато розповідав про неї дітям. Невдовзі сім’я Шабуніних замешкала на Харківщині й це стало для підлітка відліком нового життя.
ПЕРШІ ПОСІБНИКИ
Хлопець уже давно самотужки вчився малювати за батьковою книжкою Олександра Барща «Малюнок у середній художній школі», яку зараз вважає найкращою для початківців. А незабаром у Харківському художньому музеї зустрів і другого вчителя — на все життя.
«Мене вразила одна з версій картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» пензля Іллі Рєпіна, — згадує художник. — Постаті козаків там розміщені інакше, ніж у загальновідомому полотні. Написана вона геніально! Рєпін — це саме життя, яке неможливо зімітувати. Він уміє натякнути на щось вдалині, й ти зрозумієш, що це». Ось тоді й народилось у його серці прагнення стати справжнім художником і створити колись велику картину.
НАГОРОДИ І ... КРИМІНАЛ
Перша спроба вступити до Харківського художньо-промислового інституту виявилася невдалою, але впертий хлопець, зціпивши зуби, таки досягнув свого. Саме тут викристалізувався його талант портретиста. Настільки, що обдарованого студента запросили малювати портрети злочинців за фрагментарними описами випадкових свідків. Коли вперше за його портретами було затримано злочинців, які «гастролювали» різними регіонами, сам був вражений. Робота виявилася такою вдалою, що далі пішло одне замовлення за іншим.
Потім були служба в армії; робота художника-конструктора на заводі «Позитрон» в Івано-Франківську; створення першого в СРСР серійного моноблочного телефонного апарата, дизайн, художнє та конструкторське вирішення якого захищено авторським свідоцтвом; і... перша зарубіжна виставка. Нагорода, яку привіз із Міжнародного бієнале графіки в Лодзі (Польща, 1989), дала серйозні підстави задуматися над майбутнім і випробувати себе в «самостійному плаванні».
Ще працюючи на заводі, Шабунін стає членом Національної спілки художників України. Рік за роком його роботи в техніці офорту й мецо-тинто беруть нагороди на обласних, республіканських і міжнародних виставках у Європі, Америці, Канаді.
ТЕХНІКА ТА ОБРАЗИ
Сьогодні він уже не рахує ці відзнаки: пріоритети із часом змінюються. Найважливіше — сім’я. Але й незмінним залишається прагнення учня стати гідним учителя. Відтак Андрій Шабунін переходить в іншу площину своєї творчості: від графіки — до живопису. А серед портретів його пензля дедалі частіше з’являються образи січовиків, козацтва, яким його колись так глибоко вразив Ілля Рєпін.
«Кожен мій ранок розпочинається з самоосвіти, — пояснює Андрій Миколайович.— Адже мова не тільки про знання історії костюма. На моїх картинах — обладунки, збруя, зброя... Вчуся у геніальних майстрів минулого. Приміром, відкриваю в інтернеті ресурс Google Arts & Culture. Є можливість «зайти» в різні музеї світу, знайти будь-яку представлену там роботу й наблизитись до неї аж до рівня кракелюру, тріщинок олійного шару».
Досвід співпраці з криміналістами дається взнаки: його козаки народжуються як збірні образи, в яких поєднано пам’ять про яскравих людей, яких знав і якими захоплювався; про сильних духом особистостей, з якими перетинався в житті й зустрічі з якими вважає подарунком долі; про тих, із ким подумки звіряється, як зі своїм дідусем, що не повернувся з війни...
КОБЗАР — НАТХНЕННИК
Такою людиною є для нього й Тарас Шевченко. І не як культова фігура української історії та літератури, а передусім — як художник:
«Вважаю його одним із найкращих українських митців. Я для себе вибрав такого Шевченка, який мені допомагає, в якому я щось знаходжу. Є такі митці як Рембрандт, Сєров, Рєпін, які віддають; а є такі, в яких нічого не візьмеш... Шевченко якраз із тих, що діляться. Він мені іноді допомагав у складних життєвих рішеннях».
Шевченкіана Андрія Шабуніна — це й нове трактування відомих творів, і власне бачення поета. Але в кожному портреті Тараса Григоровича впізнається пронизливий погляд самого автора, бо, зізнається, відчуває його як ровесника й сучасника: себе — в ньому, а його — в собі.
