«День» вже розповідав про вихід монографії «Странствия Глинки. Часть 1. Украина», авторами якої стали двоє вчених — мистецтвознавець Сергій Тишко та історик Сергій Мамаєв. Минулого тижня книга була презентована в Київському вищому музичному училищі ім. Глієра і тепер з нею може познайомитися широке коло читачів.
Ця праця присвячена подорожі 1838 року в Україну славетного російського композитора. Будучи на той час капельмейстером Імперської придворної капели, він їздив набирати «певчих». Михайло Іванович зумів поєднати доручення начальства зі своїми творчими планами. Автори есе коментують не тільки конкретні факти біографії Глінки і розвіюють цілий ряд легенд і міфів про нього, але й скрупульозно вивчають маршрут подорожі з Санкт-Петербурга в Київ, тогочасні політичну, економічну і соціально-психологічну ситуації в Малоросії, описують зустрічі мандрівника, його творчі муки як письменника. Адже останні дослідження про життя і творчість композитора проводилися чверть віку тому в період ідеологічної зашореності.
Примітно, що це серйозне дослідження читається на одному диханні, немов захоплюючий детектив. Герой оповідання постає живою, а не канонізованою особистістю. Його не ретушують для парадного портрета і не чорнять — дослідники стараються познайомити читача з талановитою і водночас уразливою людиною, яка часто захоплювалася, втрачаючи розум. І тоді складалися чарівні твори. Так, для 14-річної хористки, своєї учениці Кароліни Колковської Михайло Іванович написав декілька романсів, в тому числі і знаменитий «В крови горит огонь желанья».
З дитинства і до зрілих років Глінка був особливо «метеочутливий». Його охоплювала нудьга в холодну пору року і ще в пансіоні він мав прізвисько «Мімоза». «Если бы я мог следовать внушению сердца, я бы остался на лето в России, часть его провел бы с вами..., а другую часть уделил бы друзьям моим в Малороссии», — в цьому ж листі прямо пов’язав успіх створення «Руслана і Людмили» з кліматичними умовами: опера «продвинулась вперед, —...в голове почти вся готова, но, чтобы описать готовое, мне нужен тихий и отрадный приют на лето и менее суровый климат на зиму».
— Книгу ми написали за порівняно короткий термін — за дев’ять місяців, — розповів Сергій Тишко. — Спочатку гадали, що це будуть невеликі нотатки, але поступово, вникаючи в матеріал, ми поринули в масу цікавих подробиць. Наші коментарі — це біографія композитора, його перебування в Україні. Він любив цей край. «Обетованная земля в моем сердце», — писав Глінка в одному зі своїх листів. У нього було тут багато друзів. Він потрапив у цікаве середовище, де полюбляли мистецтво. У музичному відношенні наш край справив на Михайла Івановича сильне враження. «Если в России будет когда-нибудь основана консерватория, то ей место в Киеве», — писав він в одному з листів. Він знайшов чудових співаків своєї капели, зокрема це такий діамант, як Гулак-Артемовський. Він допоміг обдарованому співаку, ввів його в артистичні й світські кола. Працюючи в капелі, Глінка цілеспрямовано виховував оперних співаків, формуючи російську вокальну школу. Михайло Іванович вважав Гулака прекрасним артистом і високо цінив його виконання партії Руслана. «В Переяславе я мог бы сыграть роль Ревизора — там ожидали генерал-губернаторского чиновника, и меня приняли за него, — пише Михайло Глінка Нестору Кукольнику, — сам городничий явился ко мне в полном облачении, но я удовольствовался тем, что нещадно обобрал Архиерейский хор», зумівши скористатися конфліктною ситуацією між духовною і світською владою міста.
Зі слів авторів книги, подорожі для композитора були зворушенням, яке підхльостувало його бажання писати музику. Другу частину «Странствий Глинки» буде присвячено Німеччині, де композитор бував шість разів. Надалі автори хочуть розповісти про Італію, Іспанію, Францію. Величезну методичну допомогу в підготовці видання вченим надали Російський культурний центр і Гете-інститут. Автори вдячні за сприяння Міжнародному благодійному фонду конкурсу молодих піаністів пам’яті Володимира Горовця, що взяв на себе видання цієї книги із серії «Київське музикознавство». Вже зараз книгу можна назвати бібліографічною рідкістю. Тираж дуже маленький — всього 500 примірників. Він розійшовся миттєво. Ознайомитися з есе можна у спеціалізованих бібліотеках або придбати в Консерваторії чи училищі ім. Глієра.
2004 року відмічатиметься 200-річчя Михайла Глінки. Можливо, до цієї знаменної дати вийде ще друга і третя частини «Странствий...» про подорожі маестро по Європі.
Під час дискусії, яка розгорнулася на презентації « Странствий ...», відомий тележурналіст студії «1+1» Юрій Макаров, побачивши непідробний інтерес аудиторії, запропонував випустити книгу в Інтернеті, на Українському об’єднаному порталі www.ukrop.com, і тоді з нею зможуть познайомитися мільйони читачів.
