Атрибути славного європейського минулого Кам’янця-Подільського — в унікальному музеї. У залах Ратуші, що, як тлумачать довідники, правила за будівлю для магістрату, органу місцевого самоуправління. Отже, навіч — жива гармонія змісту та форми. Це і є музей Магдербурзького права та самоуправління.
На високій стіні Ратуші — старовинний годинник із дзвонами. Порох століть «лежить» на оригіналі грамоти про те, що місто одержало Магдебурзьке право. «Другим після Львова. У 1374 році сталася ця непересічна подія», — вказує на дату директор музею Людмила Станіславська. Відтак — про те, як Кам’янець-Подільський жив у ті далекі роки за здобутим правом: «Були, бачите, лава, рада, бургомістр, радецький уряд, тобто питання вирішувалися колегіально. Громада обирала своїх представників до органу влади». Виявляється, що обиралися за професійними ознаками: «Від ремісників, від купців, військових... Чого ми, на жаль, не можемо сказати про часи пізніші».
Тодішні слуги народу, гласні, давали «Клятвенное обещание», що «...по делу, по которому спрошен буду, покажу самую сущую справедливость... лишнего не прибавляя ни для дружбы, ни для вражды, родства, подарков, страха ради, угроз и посул...». І — число, місяць, рік, коли присягав на вірність громаді. Далі — підпис обраного гласним. Із глибин Середньовіччя у наші дні «прийшли» тисячі свідчень проминулих епох, стали музейними експонатами, одначе серед них — жодного про факт порушення цієї клятви. Далі з’ясовуємо, що під час тодішніх передвиборних кампаній чорний піар не застосовувався. Мабуть, тому, що інформаційний простір «впирався» в одне-єдине — громадську думку про того, хто «йшов» у гласні. Ще, виявляється, не було кумівства, ознаки феодального суспільства. «Цього, на жаль, не скажеш про наші дні», — приєднався до нашої розмови відвідувач із Києва. Відтак детально розповів, хто кому є кумом, кумою, братом, сватом, небожем чи ще кимсь.
Одначе «хранителі століть» далекі від того, аби ідеалізувати й минулі епохи. «Майновий ценз був для тих, хто йшов у гласні», — звертає увагу на історичний документ науковий співробітник музею Анатолій Скрипник. Погодившись, що так велося по всій Європі (Кам’янець-Подільський крокував у ногу з усім континентом), додав, що на першому поверсі Ратуші була судова палата: «Траплялися деякі правопорушення. Як скрізь і завжди».
Головним болем «батьків» міста були дороги. Дощами розмивало бруківку. «Шляхи сполучення» поглинали найбільше грошей із міської скарбниці. «А то якогось разу так перестаралися, що видатки перевищили прибутки. Одержали зауваження від платників податків: слід утримувати баланс», — посилаючись на документ, продовжує розповідати про турботи далеких предків Анатолій Скрипник.
Купці йшли зі своїми караванами до Кам’янця-Подільського з усіх кінців, залишали для історії тільки гарні враження від «ділових візитів». «Як показує тодішня статистика, експорт переважав над імпортом. 16 ремісничих цехів міста виготовляли ювелірні прикраси, одяг, взуття, зброю... За кордони відправляли все, однак в експорті переважали алкогольні напої... Сіцінський в одній із своїх праць колоритно розповідає, як ішов караван з рибою. Кожне містечко брало з цього каравану данину. Митне питання було гострим і у Середньовіччя», — каже Анатолій Скрипник.
Купці залишали у Кам’янці-Подільському гроші. Отож логічним продовженням експозиції став розділ — «Історія грошей». «Створюючи концепцію музею, я зробила спробу дати відвідувачам інформацію про Україну й окремо взяте місто в ній у європейському контексті», — пояснює директор Людмила Станіславська.
«На особливу увагу заслуговує виріб невідомого слов’янського майстра — оцей перстень. Надзвичайно тонка, вишукана робота», — мовить Людмила Станіславська про «речовий доказ» товарного взаємообміну у скіфський період. Відтак показує на знайдені у цих місцях археологами монети з усього тодішнього світу: «Ось найдавніша у цій колекції. V століття до нашої ери. Стародавня Греція... Ця — аж із Аравійської пустелі...»
Хай, мовляв, Європа скине капелюха перед стародавнім містом. Тут, у Кам’янці-Подільському, — її центр. Історичний. Культурний. «Коли іноземець тільки-но переступає поріг музею, то на ньому наче «написана» якась зверхність. Іде із музею з іншим виразом на обличчі. Одержує тут поживу для роздумів і висновків. На історичних поворотах відбувалися різні метаморфози», — висловлює свої спостереження директор музею.
Упорядники «знайшли» пояснення того, що відбувалося у часі на цьому мальовничому просторі. У отій залі — партійні рішення про керівництво радами народних депутатів. У цій — ще не забуті нині громадянами талони на мило, на сірники, на дефіцитну літературу за здану макулатуру. Тут-таки й купоно-карбованці. ХХ століття...
Звісно ж, не забули музейні упорядники і про місцеве самоврядування у наші дні. Закономірно виникає питання: невже Кам’янець-Подільський відправив свої європейські ознаки у музей і на цьому, як кажуть, самозаспокоївся? З цього приводу пропонуємо читачам «Дня» думки відвідувачів унікального музею.
Володимир КОЛЕСНИК , підприємець:
— От говоримо про єдину європейську валюту. А вона ж, оця грошова одиниця, «ходила» ще у найдавніші часи — від Кам’янця-Подільського до Константинополя. Магдебурзьке право — то значно пізніше. Ми ще не розкрили всі таємниці Кармелюкової гори. Можливо, Кам’янець-Подільський називавсь якось інакше, та був, як тепер кажуть, інтегрований у світову цивілізацію.
Що ж тепер маємо? Євро заробляються не товарами, як колись, а найзавзятішими представниками міста, які підносять чужі економіки. У Кам’янцi-Подільському 38 підприємств «сплять мертвим сном». Еліта нації — у Португалії, Італії, Іспанії, Німеччині. Усі роботящі, тямущі — там. Поки вони не повернуться додому із заробітків, Кам’янець-Подільський не відродить славу європейського міста.
Руслан ГОЛУБИЦЬКИЙ , голова осередку «Студентське братство»:
— Мабуть, Кам’янець-Подільський ще не є європейським містом. У багатьох молодих людей зовсім не той світогляд. Для них життя обмежується пляшкою пива і дискотекою. Вони не замислюються над тим, що то є — українська мова, Кам’янець. Не шанують свою історію. Це — сумна спадщина епохи комунізму, подій 90-х років. Тоді наші батьки не думали про святі речі. У них одна турбота була — щось заробити, нагодувати своїх дітей. У місті все куплено та продано. Починаючи від найменшого училища, закінчуючи ВНЗ. Корумповані й усі інші сфери життєдіяльності. Але поступово свідомість змінюється.
Валерій КЛИМЕНКО , завідувач організаційно-контрольного відділу міськвиконкому:
— За останні роки сума зарубіжних інвестицій у місто зросла майже у 2,8 разу. Основні інвестори — з Німеччини, Італії, Кіпру, США. Вкладають переважно в харчову галузь, у будівництво, транспорт, машинобудування. У новому тисячолітті притік туристів до Кам’янця-Подільського збільшився майже у 2,5 разу. Сьогодні місто є привабливою туристично-рекреаційною зоною з унікальним комплексом історичних споруд: одних тільки пам’яток історії і культури — 170. Тому на інвестиційний ярмарок, що відбувся у травні, було виставлено п’ять пропозицій з питань розширення туристичної інфраструктури. Кам’янець-Подільський повертається в Європу.
